ЗВ’ЯЗОК

24.04.2018 – 26.05.2018

Опис

Тривала перерва у вистаковій діяльності Альони Науменко (останній персональний проект представлений у 2013 році) не була випадковою – її результатом є нова виставка, несхожа на попередні твори художниці. Вона присвячена аналізу складної та для когось неочевидної тематики, пов’язаної з батьківством, до якої мисткиня підходить крізь призму особистого досвіду: “Тут наклалося багато питань: новий статус материнства, відсутність майстерні, думка про те, що взагалі художником, може, і не варто бути далі. Але позбавити саму себе статусу митця виявилося, на мій подив, неможливим: почалася ломка, неймовірне бажання щось зробити…”.

Мініатюрні об’єкти, створені Альоною Науменко, натякають на повсякденні справи матері – позірно дріб’язкові, але насправді такі, що несуть в собі глибоке перетворення всієї сім’ї. Такий спільний досвід, що складається з множини побутових складнощів, зіткнень із стереотипами, суспільним тиском та ігноруванням, формує найміцніший зв’язок. “Я почала міркувати про свою родину, та згодом виявилося, що схожі проблеми материнства охоплюють країну в цілому, враховуючи побутові умови, замкнутість, скутість у просторі квартири. До материнства я ніколи про це не замислювалася. За перші три роки після появи дитини сім’я переживає безліч проблем, переживає нове життя”.

У проекті “Зв’язок” показаний маленький світ материнства, часто обмежений простором квартири та подвір’я, але безмежний у різномаїтті тонких, глибоких, яскравих, складних переживань. “Це була скрупульозна робота, властива мені як людині взагалі. До того ж я згадувала себе маленькою, як щось ліпила в дитинстві. Я намагалася ідентифікувати себе з донькою: ми разом створювали свої маленькі скульптури”.

Поєднані та переплетені в пам’яті, переживання художниці нагадують дивні артефакти із сновидінь. Адже часто молоді батьки не можуть виспатися та перебувають на межі сну і пильнування: “Хоча там майже немає сюрреалістичних предметів, але коли вони змішані в баночках, то набувають в своєму абсурдному поєднанні нових значень, і отримують новий сенс, виявляючи щось досі приховане, неочевидне. Це обмеженість вільного часу, руху за межами квартири, таке собі «сидіння в баночці». Баночка-кімната стає цілим світом, а світ за вікном – іншою планетою. Та, в решті решт, труднощі вибудовують низку нових, досі невідомих почуттів і можливостей, переосмислення свого значення як жінки”.