Shcherbenko Art Centre

Лекція Євгенії Моляр “Українське радянське монументальне мистецтво: мозаїка” в рамках виставки Павла Ковача (ст.) “Реалізм і реальність”.

Монументально-декоративне мистецтво другої половини ХХ століття створює унікальний візуальний код пострадянського простору. В 1955 році, після декрету про боротьбу з архітектурними надлишками, з’явився новий архітектурно-будівельний канон. Будівлі набули великих пласких горизонтальних поверхонь і ці поверхні почали використовувати для монументальної пропаганди.

Ідея монументальної пропаганди, яку Ленін запропонував втілити в СРСР, була запозичена у Томмазо Кампанелли. В утопії “Громадянин міста Сонця” йшлося про те, що у процесі досягнення світлого майбутнього, треба створити таке місто, де на стінах будинків будуть зображення такого майбутнього, і це дасть змогу втілити його в життя. Монументальні мозаїки, розписи, вітражі, сграфіто – масово з’являлися на будівлях всього радянського союзу. Кожна республіка мала свій шлях розвитку і особливості монументально-декоративного мистецтва. В Україні найбільш популярною технікою була мозаїка.

Парадоксально, але саме “монументалка” – пропагандистське мистецтво – стало цариною для художників-новаторів. Тоді як в академічному мистецтві панував суворий соціалістичний реалізм, а формалізм жорстоко карався, монументалісти, якраз, мали змогу експериментувати з формою, вільно трактувати її. Це обумовлювалося специфікою роботи з твердими матеріалами, і знову ж таки, синтезом мистецтв. Ціла плеяда художників-“шістдесятників”, котрі сформували специфічну художню мову в українському мистецтві ХХ століття, працювали в монументалістиці: Алла Горська, Валерій Ламах, Ернест Котков, Іван Литовченко, Галина Зубченко, Григорій Пришедько, Віктор Зарецький — найвідоміші з них. “Академічно — вічне рабство. Почали. Я підняла «повстання на риштованні»: немає образного кольорового рішення голів. У той же день кайдани академізму було скинуто — рішення знайдено. Кінчаємо голови. Щодо Зарецького, то з нього монументалізм в значній мірі вибив академізм,” – писала Алла Горська в 1969 році в листі до Опанаса Заливахи.

Євгенія Моляр – мистецтвознавиця, учасниця ініціативи ДЕ НЕ ДЕ.