«Рєснічки та піщані кришталики», 2026

одноканальна відеоінсталяція, 25′
мікроскоп, лишайник Circinaria ucrainica
Проєкт розпочався у 2024 році завдяки резиденції «Українські Екології» та науковцям Херсонського державного університету.
Відео створене за підтримки: проєкту KEY WORK, RIBBON International, Jam Factory Art Center, Documenting Ukraine та Emergency Support Initiative від Київської бієнале.

«Рєснічки та піщані кришталики» — експериментальне відеоесе, присвячене одній з найбільших наукових колекцій лишайників, судинних і мохоподібних рослин Півдня України та Криму, яка була евакуйована до Івано-Франківська наприкінці 2022 року. Ця робота є спробою візуально осмислити роль Херсонської колекції у спотвореній темпоральності війни: де теперішнє змагається з минулим і де сама пам’ять опиняється під загрозою. Зразки гербарію відсилають до загроженого ландшафту, недоступного багатьом з нас через війну, окупацію та втрату біорізноманіття. Історія евакуації гербарію також показує, що досвід переміщення може стосуватися не лише людей, а й інших істот.
Відеоробота поєднує документальні кадри експедицій і роботи науковців, а також архівні зображення з радянських фільмів та кінохронік — як рефлексія щодо насильства, якого зазнавав і продовжує зазнавати український степ.

Поза цим, команда проєкту ініціювала спільнокошт на збереження гербарію. За підтримки небайдужих, співробітниць Варшавського університету й Української мережі довкіллєвої гуманітаристики ми зібрали тисячу євро і придбали шафи, необхідні для належного зберігання гербарію. Однак їх потрібно більше. Якщо ви бажаєте долучитися до спільнокошту, ви завжди можете сконтактувати з авторкою відеороботи.

Коментар художниці про роботу:
«Ми знімаємо в орендованій квартирі Олександра у Києві. Біолог та ліхенолог з Херсонського університету, він був змушений переїхати сюди й тепер продовжує своє дослідження, зберігаючи нові зразки у своєму скромному помешканні. Він показує мені один із зразків, я нахиляюся до мікроскопа. «Бачите рєснічки?» – питає він. «Ні, але бачу кришталики, – відповідаю я. «А, це просто пісок з Олешківських пісків, це неважливо. Погляньте краще на структуру лишайника», – каже. Його слова мене неабияк вразили. Олешківські піски, найбільша європейська напівпустеля, нині окуповані Росією, і я не знаю, чи матиму колись шанс побачити їх. Circinaria ucrainica, новий для науки вид лишайника, знайдений поблизу Олешківських пісків незадовго до повномасштабного вторгнення. Наразі невідомо, чи цей вид вижив після затоплення, спричиненого підривом Каховської ГЕС. Саме цей зразок можна побачити під мікроскопом.

Я ніколи не була в Олешківських пісках і багатьох інших відомих місцях на півдні України, але я подорожувала достатньо, щоб частина мене лишилася з тими прекрасними ландшафтами, містами та людьми того регіону. Тепер, коли більшість цих територій перебуває в окупації або загрожена війною, ці місця існують для багатьох із нас як ефемерна сутність, що належить лише пам’яті чи уяві. Тотальність пам’яті гнітить, адже вона стає єдиною реальністю, доступною нам, коли фізична присутність неможлива. Можливо, саме тому мене зацікавила історія гербарію, евакуйованого з Херсонського університету. Для мене це був також спосіб відновити зв’язок із втраченим ландшафтом і піддатися непередбачуваним шарам його історії».

Дарина Мамайсур — художниця і кінорежисерка з Києва. У своїй мистецькій практиці вона поєднує фотографію, рухоме зображення та теоретичні дослідження. У фокусі її робіт — трансформації ландшафту крізь призму візуальної культури, пам’яті та політичної екології. Останні фільми Дарини є особистими історіями про міграцію, дім і вразливість мови під час війни. Серед її інших інтересів — комплексні та переплетені реальності війни й довкілля. У 2022 році Дарина закінчила міжнародну магістерську програму з документального кіно DocNomads. Її роботи експонувалися на мистецьких виставках та брали участь у таких фестивалях, як Visions du Réel, FIDMarseille, Kassel Dokfest, DOK Leipzig, RIDM та інших. Її короткометражні фільми «Затинаюся від звістки з Києва» та «Дим від вогню» були номіновані на DocAlliance Award, а «Дим від вогню» — також на e-flux Film Award.

Фотограф: Антон Сорочак