Проект складається із серії фотографій, де художниця зображена загримованою в ритуальні розфарбування представників племен Африки, Південної та Північної Америки, Австралії, образи яких вона позичила з легендарного “Народознавства” німецького етнолога Фрідріха Ратцеля. Художниця зізнається, що ще в дитинстві любила гортати сторінки цього більш ніж ґрунтовного дослідження способу життя різноманітних племен. В тому числі, способів трансляції своєї приналежності до певної групи, соціального і вікового статусу, характерних рис і здібностей через зовнішній вигляд. І якщо синкретичність сприйняття світу дозволяє аборигенові або бушменові легко вирішити проблему приналежності за допомогою встановлених правил перетворення власного тіла, то сучасна цивілізована людина опиняється в значно складнішому становищі.

Проблема важливості перебування в своїй групі, у розмежованому ментальному просторі сьогодні залишається актуальною і розглядається в сучасних мультидисциплінарних дослідженнях. Вона знаходить свій відгомін у популярній культурі у вигляді слогана, що набирає вагу вже як культурний конструкт, співзвучно з яким і назвала свій проект Оксана Левченя-Костантиновська, — “знайди своє плем’я та міцно полюби його”. У цій легкій фразі відображена універсальна характеристика людини і, одночасно, внутрішня тривога нинішнього космополіта: “кожен хоче знайти свою соціальну групу, асоціюватися за національною ознакою, за родом діяльності, за ґендером. Знайти свою нішу, щось резонансне для себе. Отримати визнання і приєднатися”.

Використовуючи творчий метод Сінді Шерман, українська художниця звертає об’єктив фотоапарата на себе, використовуючи власне тіло, свій впізнаваний образ як полотно для того, щоб на ньому “проілюструвати відчуття племені, того, як ми формуємо своє оточення”. В універсалізованій формі глянцевої фото-зйомки Левченя-Костантиновська виразила свій погляд на ситуацію сучасного українця, в основі проблемності якої — питання ідентифікації та синдром розладу прихильності на національному рівні.