У Щербенко Арт Центрі проходить персональна виставка Олександра Ройтбурда, до якої увійшли відразу дві нові серії його робіт: живописні зображення скульптур і жіночі напівфігури. Доволі різні, на перший погляд, серії об’єднує ключова риса: Ройтбурд заграє з академічним каноном у своїй непересічній авторській манері.

Як зазначає сам художник, він «переказує» відомі скульптури, вступаючи у діалог із класикою та класицистичною естетикою. Цей переказ – розкутий, «більш експресивний, ніж зазвичай». Але цього разу бути таким вивільненим йому дозволяють саме зображувані скульптури, чия умовна впізнаваність надає привід до грайливої інтерпретації. Так, антична підручникова класика («Амур і Психея», «Венера Калліпіга», «Дискобол»), шедеври майстрів Відродження («Брут» італійця Мікеланджело і «Воскресіння» французького маньєриста Ж. Пілона), і зразки класицизму («Венера» І. Віталі) набувають м’якості, грайливості, випадковості рис, наче вони відбиті в бракованому дзеркалі.

«Це була вправа витягування поліхрому з монохрому», – коментує художник. У своїх полотнах Ройтбурд розташовує музейні фігури в темряві, а в світлі свічки вони набувають тонких, чуттєвих відтінків, а разом з ними – людяності і близькості до глядача. Канон перетворюється на когось до болю знайомого, із переляканим поглядом, із зайвою вагою на стегнах… Врешті, відвідувачі виставки обов’язково зустрінуться зі старим знайомим – самим митцем на автопортреті (включати власне зображення в кожну серію – добра традиція майстра).

Серія жіночих напівфігур розпочата Ройтбурдом давно, але насвіжіші роботи будуть представлені влітку 2021. Знову, відштовхуючись від академічної програми, художник створює живі, грайливі портрети, еротичні і іронічні водночас. Зображені (неначе з селфі) жінки тримають предмети, що змушують замислюватись: хто вона така і про що міркує? Легка, але виважена гра зі спадком, флірт і шана, вічна історія і ковідна сучасність: Ройтбурд продовжує свої невимушені вправи.