Виставка «Політична анатомія. Версія» української художниці Влади Ралко в галереї 91 у Франкфурті являє собою репрезентацію серії робіт зі спільного проєкту художниці з Володимиром Будніковим «Політична анатомія», створених під час резиденції в Польщі, та аркушів сторінок зі «Львівського щоденника», який художниця веде з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

«Політична анатомія. Версія» – це складний діалог між художницею, її творчістю і глядачем, в якому вона пропонує глибокий аналіз впливу війни на індивідуальні долі та колективну пам’ять, вибудовуючи містки до розуміння та співпереживання. Через її твори, Ралко не лише висвітлює тему війни, але й ставить під сумнів поширені погляди про її необхідність та неминучість, відкриваючи дискурс про відповідальність, вибір та людську силу впливу.

Влада Ралко у своїй мистецькій практиці продовжує досліджувати питання: «Що означає — бути людиною?», яке особливо загострюється і актуалізується зараз під час війни. Вона акцентує нашу увагу на внутрішньому діалозі, на сумлінні, які, на її думку, і є чинниками тої людської мови, яка дає можливість говорити політично, яка і робить людину людиною. «Мова є політичною, тож і мистецтво як спосіб промовляти — є політичним» – говорить художниця.

«Львівський щоденник» займає важливе місце у формуванні і концепції, і експозиції виставки. Це роботи із серії, яку художниця розпочала у Львові в лютому 2022 року, куди мусила тимчасово виїхати, тікаючи від обстрілів свого рідного міста Києва. Художниця не випадково вибирає формат щоденника, а швидше вимушено. Саме ведення щоденника дозволяє їй швидко реагувати і відображати стан, викликаний війною, та його вплив на людську психіку і суспільство. На сьогодні серія налічує вже понад 1000 сторінок А4, на яких простими й доступними художніми засобами кульковою ручкою і аквареллю авторка веде розповідь про війну мовою мистецтва.

Де знайти відповідь на запитання: Як продовжувати жити та бути, коли у твоїй країні відбувається геноцид? Адже оніміння від шоку та болю, що принесла війна, було нашою характерною рисою після 24 лютого 2022 року початку чергового циклу війни. Українці рятувались і рятували один одного, але по суті не могли ані говорити, ані писати, ані творити, охоплені невимовною тяжею та скорботою.

Проте з часом, усвідомлення того, що голос художниці може і повинен бути почутий, повернуло її до практики. Досвід ведення «Київського щоденника», серії робіт створених Ралко під час подій 2014 року в Україні, а саме Революції гідності, анексії Криму і вторгнення росіян в східноукраїнський регіон, став тут в пригоді. «Львівський щоденник» є логічним продовженням «Київського», це спосіб знову говорити через мистецтво, це не тільки засіб самовираження, але й інструмент осмислення та протистояння жорстокій реальності війни. Ці щоденники стали свідченням еволюції її внутрішнього світу, переходу від мовчання до слова, від безвиході до пошуку відповідей.

Практика Влади Ралко вирізняється тим, що обертається навколо ідеї, що мова і значення глибоко переплетені з контекстом, і що вони ніколи не бувають фіксованими або повністю стабільними. Значення створених художницею висловлень як на поверхнях її полотен, так і в сторінках щоденників не просто відображають думку, а конструюють діалог через складну взаємодію слів, контекстів, символів і їх різноманітних інтерпретацій, які глядачі також привносять. Художниця робить акцент на мову не як на чіткий провідник смислу, натомість припускаючи, що смисл завжди перебуває в русі і формується під впливом різних чинників. Її підхід кидає виклик традиційним поглядам в цілому на репрезентацію мистецтва.

Тож виставка Влади Ралко «Політична анатомія. Версія» у Франкфурті стає засобом відображення невидимих аспектів війни та її впливу на людське життя. Ця виставка відкриває простір для роздумів, спонукає до внутрішнього діалогу, і стає меморіалом тим, хто втратив своє життя, здоров’я, або домівку через війну.

Влада Ралко через своє мистецтво відображає не тільки реалії сучасного світу, але й вказує на потенціал мови мистецтва, яка може забезпечити безпосередній доступ до істини або реальності, що конструюється через взаємодію знаків і контексту. Цей проєкт спонукає до більш критичного та відповідального ставлення до мови, визнаючи її потенціал формувати розуміння та інтерпретацію.

Марина Щербенко, кураторка виставки