– Наскільки я знаю, ваша профільна освіта не пов’язана з мистецтвом. Розкажіть, як ви вирішили стати куратором?

Мій шлях у мистецтві почався ще в дитинстві – з любов’ю до малювання. Я закінчила художню школу і мріяла бути художником або архітектором, але в юності прийшла до того, щоб реалізувати всі вже отримані навички і бажання малювати в професії дизайнер одягу. Моя перша освіта – конструктор-модельєр. Я вступала до Київського інституту легкої промисловості. Але далі у мене не склалося працювати за професією, життя забрало в інший напрямок, і перша, і друга вища освіта у мене пов’язані з менеджментом і фінансами.

– Чи є такий художник, куратор або галерист, який надихнув вас на те, щоб зайнятися галерейного діяльністю?

Через якийсь час, спробувавши себе в різному бізнесі, мене не покидало бажання повернутися до малювання і творчості, і я знову почала займатися живописом в майстерні художника. Почала більше уваги приділяти виставкам і занурилася в українське, зокрема в київське, художнє середовище. Я помітила, що галерейний бізнес – це зовсім не зайнята ніша, до речі, як і сьогодні, і мені дуже захотілося реалізувати себе в цій сфері. Тоді, особливо після MBA, у мене було бажання створювати свою справу. Спочатку я і не думала про кураторство, відкривала галерею, але робота в арт-середовищі розширює горизонти, і цим процесам немає меж. Галерейний бізнес – це можливість реалізувати себе в організації та координуванні виставок і виставкових процесів, створення брендів, як проектів самої галереї, так і окремих художників, також це робота арт-консультанта і арт-дилера. Кураторство ж – це індивідуальна творча діяльність, яка надихає, розвиває і дає можливість інтелектуальної реалізації мого потенціалу. Кожен проект для мене стає унікальним і цінним досвідом.

– Сьогодні куратор, а не художник, стає ключовою фігурою в художньому процесі, а виставка – це плід діяльності, в першу чергу, куратора. Чи відчуваєте ви цю зміну ролей у своїй діяльності?

– Швидше я усвідомлюю відповідальність і оцінюю результативність і ефективність своєї роботи. Я легко беруся за нові проекти, особливо якщо мені цікавий художник і я бачу потенціал у його роботах і ідеях. Як куратор я відкрита до діалогу з художниками, і це допомагає мені створювати свій цілісний проект, не руйнуючи і не змінюючи концепцій і візуальних презентацій окремих робіт художників. При цьому мої проекти впізнавані, їм притаманний своєрідний візуальний і естетичний стиль, проблематика і критика, які мені важливі. Природним чином відбувся проект МУХі ( Прим. Ред. «Молоді українські художники» ). Це в першу чергу конкурс для молодих талановитих амбітних людей, які отримують можливість, потрапивши в шорт-лист номінантів, бути поміченими в професійному мистецькому середовищі і, використовуючи цей шанс, далі вибудовувати свою кар’єру. В умовах української дійсності такі проекти дуже складно реалізовувати: немає грошей на проект, немає спеціального виставкового майданчика для такого масштабного і багатогранного проекту, немає інституційної державної підтримки і т. Д. Але нагорода за роботу – результат, який особливо очевидний за 6 років з часу створення конкурсу МУХі, те, що багато українських брендів молодих художників відкриті і створені завдяки активній діяльності наших інституцій. Звичайно, художники – це самодостатні і сильні особистості, яким часто складно визнати допомогу і вплив куратора. Але в той же час вони змушені підкорятися законам арт-системи, в якій ніяк не можуть уникнути необхідності наповнювати своє портфоліо виставками, реалізованими на чиїхось платформах і за допомогою кураторів. Тим більше на початку свого творчого шляху не всі молоді художники можуть осилити створення персонального проекту, а ось запропонувати роботу в груповий кураторський проект легше, так як і експериментувати сміливіше, і кошти на продакшн простіше знайти.

– Освіта менеджера допомагає вам справлятися з художниками? Адже їх досить складно організувати. Спрощує це ваше завдання як куратора і сприяє комунікації з художником? Чи є у вас якісь професійні хитрощі, які допомагають вам у організації виставки? Адже це фундаментальний обсяг роботи.

– Так, очевидно, що не зможе куратор займатися творчим процесом, уникаючи при цьому організаторської діяльності. І, звичайно ж, художня освіта, досвід, галерея, плюс МВА допомагають мені за необхідності робити не просто виставки, а арт-події. МУХі – одна з них. Одним з важливих етапів конкурсу є підготовка виставки номінантів, саме тут художники виявляють себе у всіх своїх особистісних і професійних якостях. Координуючи цей процес і стикаючись тут з різними, часто найдрібнішими, проблемами, найнесподіванішими ситуаціями в роботі з художниками-номінантами, можна передбачити, як в майбутньому вони зможуть реалізувати свій молодий і яскравий потенціал. Хтось із них стане одним з провідних у своїй ніші, хтось може зовсім піти зі сфери. Що ж, це природні ризики в роботі з молодими людьми.

– Для кураторських проектів ви берете переважно вже готові роботи або у вас спочатку з’являється ідея виставки і потім ви шукаєте або замовляєте художникам якісь твори? Чи виховують художники для вашого проекту спеціальні роботи, які доповнили б загальну концепцію виставки?

– У мене був різний досвід співпраці, але віддаю перевагу праці з проектами, які підказує час або матеріал, який у художників уже є. Один з таких проектів – «Українська абстракція. Чорно-білі роботи», реалізований вперше в 2011 році, в якому були презентовані роботи 10 українських художників, які працюють в абстрактному стилі. Я побачила, що у багатьох художників-абстракціоністів в майстернях є монохромні картини. У цьому виключно естетичному проекті я хотіла звернути увагу шанувальників мистецтва на сильні абстрактні полотна, позбавлені «красивості», яку привносить в живопис колір. Зараз я готую проект «Ресентімент» – про наслідки агресії, в нашому випадку – війни. Спочатку я відчула необхідність висловитися про це, через призму мистецтва розглянути проблему і, як один з результатів, викликати хворобливу реакцію у відвідувачів виставки. В процесі підготовки проекту з’ясувалося, що матеріалу, саме такого, як потрібно мені, дуже мало. Мені хотілося, щоб це були твори, які викликають сильну емоцію, це повинний був бути біль, таке переживання людини, яка дивиться на роботу і її переповнюють емоції, які переживає людина, що потрапила в центрифугу наслідків війни. Переживає сирітство, позбавлення, втрату рідної людини, житла, неможливість нормального повсякденного життя і побуту. Зараз ми працюємо з цією темою і збираємо матеріал. Непросте завдання я поставила перед собою і перед художниками. Крім цього, хотілося підтримати цей проект відео- та фотоматеріалами. Але те, що я вже переглянула у фотографів, дуже схоже на зведення новин. А у мене немає мети показувати звичний набір кадрів на межі, щоб у глядача не сталося паніки. Чому, власне, і виникла ідея цього проекту. Людина – істота, що швидко звикає і адаптується до нових умов існування. Ми звикли до того, що відбувається, до страху, до втрат. А конфлікт затягується, і наслідки стають все сильнішими. Герой неоголошеної війни фактично не є героєм, коли повертається додому покалічений. Він стає інвалідом. Це як одна з проблем, якої ми хотіли торкнутися в цьому проекті. Можливо, працюючи над ним, ми провокуємо художників. Перша презентація «Ресентіменту» відбудеться 3 лютого в ЩАЦ (Щербенко Арт Центр), в рамках якого протягом року заплановано ще дві виставки та низка заходів.

– Хто буде брати участь в цій виставці?

– Вона буде проходити в кілька етапів не тільки на наших майданчиках. Ми сподіваємося показати цей проект за межами України. З відібраних робіт вже є твори Данила Галкіна, Катерини Єрмолаевої, Анатолія Твердого, Руслана Тремби.

– До України зараз прикута увага всього світу, з чим пов’язаний великий інтерес до українського мистецтва. Багато інституцій роблять виставки і проекти на Заході. Чи є у вас такі плани?

– Проект «Ресентімент» формує інформаційний контекст, який повинен бути цікавий західному глядачеві теж, так як піднімає актуальні і для нього проблеми (будь то тероризм або війна). Але, як я вже говорила, поки ми його готуємо до відкриття тільки в ЩАЦ, чекаємо реакції професійного середовища і українського відвідувача. До кінця року планую напрацьований матеріал за проектом адаптувати до презентації в одній великій виставці в західній інституції з каталогом, в якому зберемо архів всього проекту.

Якщо говорити про інтерес до українського мистецтва в світі – цей інтерес дуже слабкий і швидше надуманий нами. Адже де цей інтерес? На аукціонах Sotheby’s і Phillips, на яких трапляються продажі робіт українських художників? Дуже важливо розуміти, що аукціони – це один з комерційних інструментів. Коли інтерес до українських митців проявляється виключно на аукціонах і не підтриманий попитом інших інституцій, ми ризикуємо бути звинуваченими в спекуляції результатами використання даного інструменту. Іншими словами: імена художників, що з’являються в списках успішних продажів аукціонів, повинні бути названі місцевими кураторами та галеристами в списках учасників різних комерційних і некомерційних виставок. Але ніхто наших художників поки не запрошує. Частково цю конфліктну ситуацію вирішує низка подій, організованих українським приватним фондом Firtash Foundation, в тому числі проектом «Передчуття: Українське мистецтво сьогодні», що відбувся в минулому році в лондонській галереї Saatchi Gallery та об’єднав загальною концепцією роботи 38 художників. Мені довелося бути одним з чотирьох українських кураторів цього проекту. Цей досвід тільки зміцнив мене в думці, що, поки наше мистецтво не буде підтримано в повній мірі українськими колекціонерами і меценатами, а також державною культурною політикою, спрямованою на розвиток середовища, інтегрування українського сучасного мистецтва в світовий простір зупиниться на етапі дискусії.

– В рамках конкурсу МУХ і ви проводите для його учасників резиденцію, а в подальшому ведете художника і організовуєте йому виставку. Чи плануєте ви організувати освітню програму, крім резиденції? В Україні є величезний недолік в освіті в області саме сучасного мистецтва.

– В рамках проекту МУХі-2015 буде реалізована освітня програма на тему перформансу. Це будуть лекції, майстер-класи та покази відеозаписів історично значущих перформансів. Працюючи в цьому ключі, ми хочемо залучити інтерес до цього медіума, який в нашому локальному арт-середовищі, на жаль, в кращому випадку є шоу перед виставкою, і, звичайно, почати змінювати сформоване відношення до даного напрямку. Інституційна платформа освіти в сфері сучасного мистецтва в Україні – це величезне поле для роботи, можливостей реалізації і досягнень, так як у нас немає шкіл, інститутів, академій, університетів, що пропонують освіту для майбутніх художників, мистецтвознавців, кураторів, критиків і галеристів. Ці ніші можна і необхідно займати, але що говорити про це в ситуації української кризи? Адже питання не тільки про державну політику, спрямовану на розвиток культурного середовища, а й інвестицій в країну.

– Ваш проект MirArt ви розмістили в публічному просторі в аеропорту «Бориспіль». Яку роль в утворенні громадськості грає публічний простір? Чим це може бути небезпечно, коли публіка не готова сприймати мистецтво?

– Вибираючи роботи для розміщення в публічному просторі, прилеглому до терміналу D аеропорту «Бориспіль», я враховувала як соціальні, так і просторові особливості цього місця. Я усвідомлюю всю міру відповідальності в першу чергу перед широкою аудиторією аеропорту – людьми, які, перебуваючи в своїх турботах перед відльотом або після прильоту в Україну, потрапляють в простір нашої виставки. Представлені роботи не провокують публіку певною візуальною або ідеологічною проблематикою, хоч і є авторською концепцією. Потрібно звернути увагу, що проект MirArt – це тимчасова виставка створених раніше скульптур і об’єктів, не призначених для експонування в даному публічному місці. Роботи не мають необхідного масштабу і естетики, щоб залишитися тут довше відведеного на виставковий період часу. Завдання проекту – популяризувати українське сучасне мистецтво за допомогою презентації тимчасового арт-простору. Мені дуже важливо, яке сприйняття виставлених робіт буде у широкої аудиторії. Наприклад, робота Даниїла Галкіна «Картина світу» вперше була показана в проекті Олександра Соловйова в рамках «Арсенале 2012″, в проекті MirArt вона почала нове життя. Адже відвідувач «Арсенале» – це відносно підготовлений, з певними очікуваннями від виставки людина, а відвідувачеві аеропорту «Бориспіль» ми нав’язуємо контакт з мистецтвом, та ще часто і не в найкращий момент. Але в результаті реакція аудиторії досить позитивна.

– Такі роботи провокують рефлексію у дуже великої аудиторії, навіть не дивлячись на те, що багато хто з глядачів може бути не підготовленим, вони все одно реагують на твір.

– Так, і мені особливо цікавий характер сприйняття місцевою аудиторією виставлених робіт. Ось проект Віктора Сидоренка «Деперсоналізація» викликає у відвідувачів великий інтерес. Це авторська інсталяція, що представляє 12 скульптурних об’єктів – різнокольорових людиноподібних клонів. Художник досліджує проблему ідентифікації особистості в урбаністичному і соціальному середовищі. Але я підозрюю, що більшість людей, які підходять до скульптур-клонів, фотографуються з ними, обіймаючись, просовуючи своє тіло в «задубілі» обійми скульптур, кривляючись, прагнучи більш виразного ефекту для Instagram, навіть не замислюються над ідеєю інсталяції. У проекті MirArt ми пропонуємо публіці мистецтво, відповідне сьогоднішньому часу, що відповідає візуальним, естетичним та ідеологічним вимогам епохи, – таким чином, впливаємо на формування смаку і культурного сприйняття, неагресивно і не нав’язливо.

– Повертаючись до питання освіти і нездорової системи сучасного мистецтва в Україні, які критерії відбору номінантів на конкурс МУХі і ? Ви розглядаєте роботи художників, які вже реалізували свої проекти, або це можуть бути новачки, у яких немає задекларованої виставки, проте є концепція або ідея для роботи? Адже у багатьох, особливо молодих художників часто немає можливості реалізувати свої проекти на виставках.

– Конкурс 2015 року відрізняється від попередніх, так як в 2013 році було прийнято рішення змінити статус конкурсу на біеннальний, а до складу експертного журі залучити зарубіжних мистецтвознавців і кураторів. Художники не можуть бути відібрані в шорт-лист номінантів вдруге. З поданих заявок експерти складають список з 10 конкурсантів, які потім готують свої проекти для участі у виставці, після закінчення якої експерти вибирають переможця і двох претендентів на спеціальні премії. Критерії відбору відповідають основам формування якісного рівня сучасного мистецтва. Звичайно, виходячи зі свого досвіду, цими критеріями і будуть керуватися експерти. Подані на розгляд експертної комісії роботи повинні бути завершені в обраному автором напрямку і відповідати актуальності сучасної епохи.

– Яку роль у розвитку та залученні більшої аудиторії в сучасне мистецтво на вашу думку грає міждисциплінарна взаємодія?

– ЩАЦ замислювався як експериментальна платформа міждисциплінарної взаємодії різних напрямків у сучасному мистецтві, а також для колаборацій з іншими сферами. На цьому майданчику ми створюємо проекти, що демонструють симбіоз сучасного візуального мистецтва та моди, інтер’єрного дизайну, предметного дизайну, музики, літератури та багато чого іншого. За два роки роботи ми реалізували такі міждисциплінарні проекти, як персональна виставка іспанського графічного дизайнера і ілюстратора Ісідро Феррера «Колекція чудес» (в квітні 2013 року), груповий проект «Мистецтво. Дизайн. Фотографія» (в червні-серпні 2013 року), проект українського архітектора Сергія Махна «Життя ідей» (жовтень 2013 року), арт-виставка Harper’s Bazaar «Історія в сукнях. Наша мода з 1990-х по 2010-і», що демонструє творчість семи українських дизайнерів: Федора Возіанова, Лілії Пустовіт, Ірини Каравай, Світлани Бевзи, Лілії Літковської, Наталії Каменської та Олесі Кононової (в травні 2014 року), проект «Жовтий звук», який об’єднав українських художників і музикантів, таких як Дарина Кузьміч, Артем Андрійчук, Гриця Ерде, Tenpoint, Євген Баль і виступи Black Maloka, 5 Vymir, Blooms Corda, BADIAN Sauna System, Tanya Tanya в липні 2014 року і ін. За допомогою цих проектів ми орієнтуємо нашу аудиторію на цілісне сприйняття мистецтва, що впливає на багато сфер нашого життя, що також відображає вимоги часу.

Джерело: http://www.buro247.ua/