В рамках онлайн-аукціону сучасного українського мистецтва від платформи ARTUP за підтримки Щербенко Арт Центру спеціально для вас провели невеличке інтерв’ю з українським скульптором, графіком та живописцем Русланом Трембою. Детальніше дізналися про його серію робіт “Відбиток”, з якою можна ознайомитися та придбати на аукціоні, ставлення художника до дизайну та проблем сьогодення у мистецтві.

Розкажіть, будь ласка, про серію робіт “Відбиток”. У чому полягає її концепція?

Роботи складаються з двох частин: скульптури, тобто тіла, та живопису, його відбитку. Людське тіло показане через метафору тіла природи, тіла листя. Йдеться про те, що ми залишаємо після нас. Пале листя стає добривом для землі, і ми маємо щось після себе залишити. 

Я поєдную скульптуру з живописом, вона переноситься на полотно. Це реальні відбитки тіла на холсті, зроблені поталлю (дзеркальна поверхня) й видовжені, ніби з прямокутного дзеркала. Ми віддзеркалюємося у них, коли підходимо. Потрапляємо на роботу. Це один з моїх довготривалих проєктів, який називається “Мій реалізм”. У ньому я працюю з дзеркальними поверхнями, що відображають навколишню дійсність. Зараз не бачу сенсу виписувати, якщо є можливість просто підійти і побачити. Таким чином змінюється картина. 

Яка ваша думка стосовно естетичної складової мистецтва? Наскільки вона превалює у вашій практиці над ідейною чи, можливо, навпаки?

Спочатку з’являється ідея, але естетична складова також присутня у моїх роботах. Я дуже педантично ставлюся до їхнього вигляду, деколи навіть одну краплю забираю, якщо вона не там, де їй потрібно бути. Око має відпочивати, і все має сидіти на своїх місцях. Але першочерговою залишається ідея. 

Нинішні умови самоізоляції відобразилися у вашій практиці?

Я скажу чесно, що ніяких змін немає. Моя майстерня розташована на окраїні, кожного ранку я самоізолююсь. Робота йде звичайним шляхом. Тільки тепер все онлайн: онлайн виставки, аукціони. Дивно, але цікаво. По-своєму. 

Певна самоізоляція була присутня і до карантину. У майстерні має бути спокій, щоб ніхто не заважав. Я навіть музику рідко слухаю. Дуже рідко. Вона заносить не туди. Оскільки у мене майстерня знаходиться у саду, це мені допомагає. Шумлять дерева, птахи співають, цього достатньо. 

Тому серія “Відбиток” у певній мірі натхненна вашим садом?

Так, я дуже часто дивлюся на землю, багато моїх робіт пов’язані з землею. Можливо, це зумовлено великою любов’ю до прадідів, і їхнє ставлення до землі теж дало мені любов до землі. Я дуже часто спостерігаю за ґрунтами. До мене прийшла паралель, що ми теж схожі на листя. Прожили, дали свої плоди, а потім хочеться опасти і бути корисним. 

Тобто ви здебільшого концентруєтеся на вічних темах, які будуть актуальними завжди. Не відволікаєтеся на проблеми сьогодення?

Мені здається, що всі реакції на сьогодення – це гра на подіях. Мені це не близько. Я більше прихильний до тиші, працюю з темою “за хвилину до”. У мене є серія робіт “Тайна вечеря”, яку я показав через зовсім іншу призму. Мене більше цікавило те, що відбулося до тайної вечері. За хвилину до того, як усі сіли за цей стіл. Хочеться зазирнути за куліси, помітити те, що вам невідомо. 

А ви зараз ще працюєте у складі групи “Кружка Есмарха”?

Вона закрилася, залишилося коло друзів. Але у повітрі літає ще один проєкт за кордоном, який ми, можливо, втілимо. Поки що не можу розповісти про нього, бо йдуть обговорення. Минулого року ми зробили проєкт “Інша сторона місяця” у Дюссельдорфі і зрозуміли, що можемо зробити ще один, але час покаже. До того ми вже не працювали разом років три.

Краще працювати у групі чи самостійно?

Окремо. Група – це стадо; це лебідь, рак і щука. Кожен проявляє своє “я” і важко дійти кінцевої згоди. Кожен з нас є самодостатнім художником, хоче показати себе, а у групі це важкувато. Щоб вийшов цільний продукт, треба багато працювати, частіше бачитись… 

Тепер поговоримо про дизайн. Чи можна роботи з серії “Відбиток” розцінювати як предмет дизайну? 

Так, я думаю, що усе мистецтво можна розцінювати як предмет дизайну. Мені подобається багато дизайнерів. Подобається, коли роботи поміщають у сучасному інтер’єрі. Я співпрацюю з багатьма дизайнерами на Закарпатті, у Києві та Львові, й ми робимо разом проєкти.

Як ви думаєте, чому відбулася своєрідна ідейна прірва між дизайном та мистецтвом? Це сталося, тому що дизайн недооцінюють? 

Мені здається, що у сфері дизайну з’явилося багато людей, що роблять гарні речі, але мистецтвознавці не готові їх віднести до мистецтва. Можливо, це пов’язано з тим, що багато людей зі сфери дизайну не працюють над своїм творчим шляхом. Для арткритиків, які слідкують за мистецтвом, людина перестає бути художником, якщо вони не зустрічають її імені хоча б кілька разів на рік на виставках чи інших мистецьких подіях. Це просто декоратор. 

Коли я починав працювати з дзеркальним золотом і сріблом, багато галеристів казали, що мені треба бути обережним, бо ця техніка стоїть на межі кітчу і краси, але я думаю, що краса у мистецтві – одна з перших складових. Вона легко може займати своє місце у ньому. Не може бути мистецтво тільки страшним та лякливим, не треба ним лякати. Я тонко працюю з поверхнями та золотом, щоб переконати і глядача, і критика, що краса – це теж мистецтво. 

У наш час, коли конвенційне сприйняття краси втрачає свою актуальність, і вона набуває зовсім нових значень, хочеться поставити наступне запитання: що ж для вас краса?

Так, стандарту немає. Красу треба відчувати. Мені достатньо глянути на роботу, на об’єкт, і мій внутрішній голос оцінює чи це є краса, чи ні. Я не можу конкретно сказати, що мені подобається, але якщо я відчуваю спокій і щось тьохкає усередині, то це гарно. 

Наостанок, розкажіть, будь ласка, про процес створення робіт. 

Кава зранку:) Потім я дуже довго споглядаю, переосмислюю, якби я хотів висловити свої думки, стан, переживання. Так може тривати тиждень, але потім все відбувається буквально за годину. Сам процес фіксації не є довготривалим, на відміну від підготовки та споглядання вже після завершення. Деколи ще є корективи, а деколи робота повністю видозмінюється, допоки я не досягну задуманого. Я маю бути задоволеним і впевненим, що я передав бажане. 

Мілена Хомченко