Премія “МУХі” (від абревіатури “Молоді українські художники”) після п’яти років перерви повертається. Проєкт заснувала у 2009 році кураторка та фундаторка простору “Щербенко Арт Центр” Марина Гуц (Щербенко). Він тривав до 2021 року — тоді також була випущена книжка із текстами про історію та вплив конкурсу.
Від початку головною метою “МУХі” була і залишається підтримка художників та художниць віком від 21 року. У свій час нагороди отримували Євген Самборський, Павло Ковач молодший, Дар’я Кольцова, Антон Саєнко, Михайло Алєксєєнко, Петро Армяновський та інші.
Про те, чому відбувся перезапуск премії та на що варто звернути увагу молодим митцям, Суспільне Культура розпитало засновницю конкурсу Марину Гуц (Щербенко).
Чому ви вирішили повернутися до конкурсу та перезапустити його?
Конкурс “МУХі” був створений для підтримки художників, які лише починають свій шлях у системі сучасного мистецтва. За роки існування конкурсу ми накопичили великий досвід роботи з початківцями: допомагали їм проявитися, давали можливість зрозуміти й відчути, як працює мистецька система, як починати формувати власний бренд і вибудовувати свою присутність в професійному полі.
Сьогодні важливо продовжувати розвивати цей напрям, адже українське мистецтво, як і Україна загалом, переживає складний, але надзвичайно важливий період. За цей час виросло нове покоління, яке формується вже в умовах війни, вимушених переміщень, міграції та життя між різними країнами. Ці художники та художниці стикаються з новими викликами, по-новому осмислюють власну ідентичність, своє місце у світі та роль мистецтва сьогодні. Впевнена, що саме зараз особливо важливо підтримати їх й надати їм можливість увійти в професійне середовище, бути побаченими й почутими.
Я не планувала зупиняти роботу конкурсу. Але через початок повномасштабного вторгнення, а також через складні особисті обставини у моєму житті, я не мала ні психологічного ресурсу, ні внутрішніх сил для роботи над такими масштабними проєктами, як “МУХі”. Зараз я повернулася до повноцінної професійної діяльності, маю сили рухатися далі та розвивати нові проєкти. Тому для мене повернення до “МУХі” є органічним продовженням роботи, але вже в контексті сьогодення та з новим досвідом.
Чи ви переосмислили попередній досвід за цей час? Що в організації конкурсу та в процедурі буде відрізнятися?
Так, безумовно. Кожен проєкт з часом змінюється, адже на нього впливають політичні, соціальні та культурні процеси. Спричиняють також зміни люди, які працюють над проєктом і формують контекст.
Якщо говорити про “МУХі”, то від моменту запуску конкурсу у 2009 році українська мистецька сцена зазнала дуже серйозних трансформацій. Змінилися художні практики, змінилася сама інфраструктура сучасного мистецтва, як в Україні, так і у світі. Ми бачимо, що навіть попри війну в Україні продовжує розвиватися нова географія сучасного мистецтва: з’являються нові артінституції, резиденції, міжнародні можливості для митців, нові формати взаємодії з аудиторією.
На наш сектор також впливають глобальні процеси, зокрема стрімкий розвиток технологій та штучного інтелекту. Тому сьогодні ми дивимося на конкурс уже з іншої точки зору і враховуємо всі ці зміни.
Якщо говорити про те, що буде відмінним цього разу, то насамперед “МУХі” вперше працюватиме як незалежна інституція. Раніше конкурс розвивався в межах діяльності “Щербенко Арт Центру”. Проте після початку повномасштабного вторгнення діяльність “Щербенко Арт Центру” була тимчасово зупинена і наразі ще не відновлена. Саме тому сьогодні я виводжу “МУХі” в професійне поле як окрему незалежну платформу зі своєю командою, партнерами та стратегією розвитку.
Цього року конкурс реалізовується за інституційної підтримки Promprylad Art Center в Івано-Франківську. Команда Promprylad Art Center та кураторка Ксенія Малих супроводжують реалізацію конкурсу. Над проєктом також працює координатор Святослав Михайлов, а я постаю як засновниця та керівниця конкурсу.
Крім того, цього року ми маємо повністю оновлену експертну комісію, до якої увійшли представники та представниці різних напрямів сучасного мистецтва: Лоренцо Бальбі (Італія) — директор MAMbo (Museum of Modern Art of Bologna), Пол Гейвуд (Велика Британія) — професор Central Saint Martins (University of the Arts London), мисткиня та дослідниця Рей Джонс (Велика Британія), мисткиня Іса Хо (Тайвань) та Ксенія Малих.
Особливо важливо для мене, що до складу експертної ради долучилася ще й Марія Прошковська, яка свого часу отримала спеціальну премію “МУХі” у 2017 році. Це символічно, адже сьогодні вона повертається до конкурсу вже як експертка.
Також цього року до роботи експертної комісії повертаюся і я. Хочу попрацювати з усіма заявками — прямо відчути поле молодого мистецтва.
Ще одним важливим підтвердженням розвитку спільноти для нас є те, що статуетку для переможців цьогорічного конкурсу створює художниця Павла Нікітіна — переможниця “МУХі” 2021 року. Для мене це дуже показова історія спадкоємності: художниця, яка свого часу отримала відзнаку конкурсу, сьогодні сама долучається до формування його майбутнього.
Як і всі попередні роки, цей конкурс буде не лише механізмом визначення переможців, а й платформою професійного діалогу між митцями, кураторами, галеристами, інституціями, аудиторією та міжнародною професійною спільнотою.
Як на вашу думку, поява цього конкурсу може вплинути на ландшафт сучасного мистецтва зараз?
“МУХі” завжди займав особливе місце серед українських мистецьких конкурсів та премій. Якщо такі проєкти, як Премія PinchukArtCentre та Премія Малевича, працюють із художниками, які вже мають певний професійний досвід і видимість у мистецькому середовищі, то “МУХі” традиційно був першою сходинкою для початківців на вході в систему сучасного мистецтва.
Саме тому я думаю, що відсутність конкурсу протягом останніх років була помітною для спільноти. Зникла важлива ланка, яка допомагала молодим митцям зробити перший крок, познайомитися з професійною спільнотою.
Ми ніколи не розглядали “МУХі” як замкнену систему. Навпаки — ми завжди були відкритими до співпраці з іншими інституціями та партнерами. Переможці й фіналісти попередніх конкурсів отримували можливості для подальшого професійного розвитку, зокрема відвідували міжнародні резиденції за підтримки партнерських організацій.
Ми також реалізовували спільні проєкти з українськими інституціями, серед яких “М17”, Інститут проблем сучасного мистецтва, КАМА, Мала галерея “Мистецького арсеналу” та інші.
Наприклад, у 2022 році ми реалізували в Українському культурному центрі в Парижі виставку фіналісток “МУХі” — Павли Нікітіної, Ольги Кузюри та Марії Стоянової — в межах програми “Українська весна” під керівництвом Ольги Сагайдак та Соломії Савчук.
Але основна робота відбувалася в Києві, тож у цьому році для мене було принципово важливо знайти партнера поза столицею.
Мені хочеться, щоб конкурс став можливістю зустрічі для молодих митців і мисткинь з усієї країни та сприяв розвитку мистецьких екосистем у різних регіонах України. Саме тому партнером “МУХі” 2026 року став “Промприлад” — інституція, яка активно працює над розвитком сучасної культури, освіти та міждисциплінарних практик в Івано-Франківську.
Чи слідкуєте ви за попередніми переможцями та переможницями? Які їхні історії? Та чого очікуєте від цьогорічних переможців?
Так, звісно. І не лише слідкую, а й продовжую співпрацювати з багатьма художниками, які свого часу пройшли через “МУХі”. Для мене це одна з найбільших радостей роботи в цьому проєкті.
Сьогодні багато учасників попередніх років мають успішні локальні та міжнародні кар’єри. Вони беруть участь у виставках і бієнале, працюють із провідними галереями, музеями, фундаціями та іншими інституціями, відвідують міжнародні резиденції та реалізують свої проєкти в Україні та за її межами. Серед таких авторів та авторок — Марія Куліковська, Марія Прошковська, Назар Білик, Данило Галкін, Володимир Сай, Анна Надуда, Анна Звягінцева, Марія Стоянова, Павла Нікітіна, Павло Ковач, Юрій Білей, Марина Талюта, Альона Науменко, Роман Хімей, Ярема Малащук та багато інших.
Але для мене найважливішим показником успіху “МУХі” є не лише кар’єрні досягнення митців, а й те, чи вдалося їм зберегти власний голос, продовжувати свої дослідження, розвивати практику та залишатися вірними своїм ідеям попри всі виклики. Саме цього я очікую і від цьогорічних переможців. Передусім чесності, сміливості бути собою, здатності мислити вільно та незалежно, витримувати невизначеність майбутнього.
Мені хочеться бачити в шортлісті митців, які не бояться формувати складні питання, шукати власну мову і пропонувати нові способи осмислення сучасності.
Кого ви шукаєте? Чи можете зараз сказати, які критерії та вимоги до митців, які будуть подаватися?
Ми з самого початку відмовилися від очікувань щодо певного стилю, техніки, медіуму чи теми.
Для нас немає заздалегідь визначеного образу художника чи художниці, які мають взяти участь у конкурсі. Насамперед ми звертаємо увагу не лише на окремі роботи, а й на цілісність художнього мислення, здатність формулювати питання та послідовність практики.
Ми дивимося на те, які теми досліджує митець чи мисткиня, наскільки переконливо розвиває власну візуальну мову та чи здатні запропонувати унікальний погляд.
Водночас ми звертаємо увагу на професійність подачі. Портфоліо, CV та artist statement допомагають зрозуміти, наскільки митці орієнтуються в системі та усвідомлюють власну позицію, а також дають можливість не лише побачити те, ким художник чи художниця є сьогодні, а й те, ким вони можуть стати через п’ять-десять років.
Як загалом бачите інфраструктуру розвитку для молодих митців? Які зараз, на вашу думку, шляхи до того, щоб мистецтво було побаченим?
Сьогодні інфраструктура розвитку молодих митців уже не може обмежуватися лише мистецькими академіями чи галереями. Вона має функціонувати як взаємопов’язана екосистема, яка охоплює освіту (причому на різних рівнях, не лише академічну, а й альтернативні освітні можливості), а також інституції різного типу: резиденції, конкурси, події, галереї, фундації, грантові програми, професійні мережі та інші можливості для розвитку кар’єри.
Важливою складовою цієї екосистеми є взаємодія сучасного мистецтва з іншими сферами: архітектурою, дизайном, модою, музикою, кіно, шоу-бізнесом та іншими креативними індустріями. Саме на перетині цих середовищ сьогодні часто виникають нові можливості для митців.
На мою думку, один із головних викликів полягає в тому, що багато молодих художників та художниць отримують традиційну художню освіту, але недостатньо розуміють, як функціонує мистецьке поле. Як працює система сучасного мистецтва в цілому та кожна з її інституцій окремо. Як взаємодіють між собою музеї, галереї, куратори, колекціонери, арткритики, фундації та інші учасники цього процесу і як ця взаємодія впливає на розвиток кар’єри митця.
Також часто бракує, здавалося б, простих знань: як підготувати CV, де шукати опенкол, як подаватися на конкурси та резиденції, як будувати професійні контакти й ставати частиною мистецької спільноти.
Останні роки я веду авторський курс у Skvot про те, як в цілому структурована система сучасного мистецтва, і вже завершила шість модулів, присвячених тому, як працює українська та міжнародна мистецька інфраструктура, які існують особливості локального й глобального контекстів та як інтегруватися в професійне середовище. Працюючи зі студентами, я щоразу переконуюся, наскільки важливо бачити систему цілісно. Розуміння того, як вона влаштована, допомагає художникам визначити свою позицію в мистецькому полі, сформулювати професійні цілі та зрозуміти, як до них рухатися.
Як ви бачите майбутнє конкурсу, чи є плани на наступні роки чи наразі ви опікуєтеся лише цією едицією? Хто ваші партнери?
Звісно, я думаю про майбутнє конкурсу, про те, як він може розвиватися далі, які пріоритети, цілі та завдання стоятимуть перед ним у наступні роки. Але сьогодні моя головна увага зосереджена на тому, щоб якісно реалізувати “МУХі-2026” і створити сильну платформу для її учасників. Для мене важливо створити середовище, в якому всі залучені до процесу: художники, експерти, команда, партнери та аудиторія — усі відчуватимуть себе співучасниками спільної справи.
Мені дуже хочеться, щоб ця едиція відбулася насичено, змістовно і водночас у здоровому, ресурсному робочому процесі для всіх, хто до неї долучені.
Звісно, я бачу потенціал розвитку “МУХі” і в майбутньому. Мені хотілося б, щоб конкурс і надалі залишався важливою платформою підтримки молодих митців та продовжував створювати для них нові професійні можливості як в Україні, так і за її межами.
Я дуже ціную співпрацю з інституціями, експертами, медіа та партнерами, які поділяють наше бачення підтримки молодого мистецтва. Саме завдяки таким партнерствам проєкти на кшталт “МУХі” можуть не лише існувати, а й розвиватися та створювати реальні можливості для нового покоління.
Щодо партнерів цьогорічної едиції, то частину співпраць ми вже оголосили. Зокрема, конкурс реалізовується за інституційної підтримки “Промприладу” в Івано-Франківську. Водночас наразі ми ще не готові публічно оголосити всіх партнерів проєкту. Ми обов’язково поділимося цією інформацією найближчим часом, коли всі домовленості будуть остаточно підтверджені. Після кількарічної паузи для мене зараз важливіше не масштабувати конкурс за будь-яку ціну, а повернути його якість, довіру та професійну вагу. Уже на цьому фундаменті можна буде будувати наступні кроки.
Що особисто ви шукаєте в сучасному мистецтві?
Для мене мистецтво завжди було простором свободи, де можна говорити про все без табу, саморефлексувати, пізнавати себе та замислюватися над своїм місцем не лише в системі мистецтва, а й у світі загалом.
Мистецтво неминуче є політичним, адже воно існує не у вакуумі, а в людському житті.
Сьогодні, коли ми переживаємо війну Росії проти України та пов’язані з нею глибокі суспільні зміни, мистецтво, звісно, не може зупинити танки й шахеди. Але воно ставить незручні запитання, свідчить про те, що відбувається, допомагає нам осмислити травму, формує спільність, протистоїть пропаганді, замовчуванню та спробам стерти нашу ідентичність й історію.
Мистецтво допомагає нам створювати простір надії, де люди можуть уявити майбутнє навіть тоді, коли теперішнє сповнене невизначеності. Воно є способом бачити, відчувати й проживати те, що часто неможливо витримати прямо.