Анна Мананкіна

3 Вересня 2021

Анна Мананкіна народилася 1995 року в Харкові. Міждисциплінарна медіахудожниця, працює у сфері цифрових технологій з відео, VR та AR, інсталяцією, 3D-анімацією, звуком, з акцентом на постгуманізм і феміністську практику.

У своїх художніх висловлюваннях охоплює широке коло проблем — від геополітичних ситуацій та владних структур до суто інтимних сфер життя. Звертається до теми насильства та гендерної ідентичності, стану жінки в художньому і соціальному контексті.

Фіналістка програми культурного обміну «Екстер» (за підтримки Українського інституту). Стипендіатка програми Gaude Polonia 2021 від польського Національного центру культури. Учасниця XIX медіаарт-бієнале WRO 2021 у Вроцлаві. Працювала над спільним проєктом з галереєю ROTOR у місті Грац, Австрія. Працювала над персональним проєктом у галереї Sopa (Кошиці, Словаччина) на резиденції KAIR. Учасниця фестивалю Construction у співпраці з CYNETART (Німеччина). Фіналістка бієнале для молодих художників Non Stop Media. Роботи виставляла в Словаччині, Німеччині, Україні, Польщі, Литві.

«Слон у кімнаті» 

Інсталяція, тканина, метал, синтепон, відеопроєкція, звук, 70×170×50 см, 2020

Звична картина світу розвалилася так само, як розкладаються об’єкти та істоти в біосфері. На противагу міфу про безмежну утопію, людство стає свідком забруднення міського довкілля, гібридності його мікроклімату й інтенсивного руйнування екосистеми. Адже сфери природи та культури невіддільні одна від одної, як води в бурхливій річці.

Анна Мананкіна створила цей проєкт на резиденції KAIR у Словаччині, куди потрапила за тиждень перед початком карантину й закриттям кордонів. Тоді ж, під час соціальної ізоляції, вона вирішила заглибитися в теоретичні дослідження, зокрема роботу Фелікса Ґваттарі «Три екології» (1989), яка вразила її свіжістю і точністю описуваних подій. Згадана в ній ситуація істотно погіршилася, а нерозривно пов’язані ментальні, соціальні та екологічні аспекти життя нині відіграють вирішальну роль у розвитку суспільства.

З позиції ментальної екології в людської психіки є своя «імунна» система. Вона сприймає реальність так, щоб життя було прийнятним — люди вірять у краще майбутнє, фокусуються на повній частині склянки, ігноруючи порожню. Властивість психіки розбавляти сприйняття реальності ілюзіями допомагає виживати, оберігаючи від повторного занурення в травматичний досвід.

Пандемія змусила звернути увагу на смерть — вона стала видимою і близькою, про неї масово інформують, її ретельно підраховують. Утрата близької людини пов’язана з горем, яке набирає різних форм і відрізняється в різних культурах. Почуття ж екологічної тривоги визначає те, що біосфера є невіддільною частиною нашого психічного здоров’я, наших спільнот, наших культур і здатності виживати у світі тотального антропоцентризму. Проте колективний досвід екологічного горя має творчий потенціал і здатність трансформуватися в посилене відчуття любові та прихильності місцям, екосистемам і видам, які підтримують нас, а також стає інструментом запобігання таких утрат у майбутньому.