Олена Ковач
3 Вересня 2021
Олена Ковач народилася 1982 року в Луцьку. Закінчила Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, вивчала фотографію в Інституті кіно і телебачення (КНУКіМ, Київ).
Художниця працює переважно з довготривалими проєктами, поєднуючи різні медіуми. Експериментує з комбінуванням фотографічного матеріалу з іншими візуальними мовами. Зокрема, в останніх проєктах досліджує міждисциплінарні можливості фотографії на перетині з театром, перформансом. Працює з темами, що стосуються історичної пам’яті (колективної та індивідуальної), процесів забуття, травматичного досвіду й засад формування ідентичності.
Брала участь у фестивалях ГОГОЛЬFEST, «Візії» (Київ), Odesa Photo Days (Одеса, Київ), Krakers (Краків), Do trzech razy sztuka (Польща, півострів Гель), фестивалях фотокниги з пілотним виданням фотокниги «Дике поле». Стипендіатка програми міністерства культури Польщі Gaude Polonia 2020 року. Живе і працює у Львові та Кракові.
«Портрет на тлі Чорного моря за його відсутності»
Цикл фотографічних перформансів, 15 фотографій, цифровий друк, лайтбокси, фотошпалери, 2020
За участі краківського театру Teatr52Hz. Півострів Гель на Балтійському узбережжі, Польща.
Коли відсутність рідного південного (кримського) узбережжя відчувалась особливо гостро, художниця шукала його в північному балтійському горизонті, де й народився цей фотографічний перформанс. Горизонт на вигляд був такий самий, але не міг замінити рідного пейзажу — на його місці була дірка.
Олена Ковач запрошувала учасників своєї акції по черзі відрізати собі з рулону чорної тканини свій шматок «Чорного моря», на тлі якого їх сфотографують. Далі пропонувала їм, окрім портрета з умовним «Чорним морем», отримати власну дірку в ньому, — їхній силует, вирізаний з тканини, — щоб відчути свою відсутність на тлі Чорноморського узбережжя. Вирізаючи силует портретованого, художниця розмовляла з учасниками й розпитувала, із чим у них пов’язані втрати та як вони їх долають. Пози й настрій ініціювали самі персонажі зйомки, мисткиня майже не втручалася: її повністю розуміли. На завершення акції, згортаючи рештки дір «Чорного моря» до смітника, співрозмовники зупинили художницю закликом у жодному разі не викидати шматки, бо акція не завершена: попереду зшивання дір…
«Меса за втраченим домом, або Маршрути переміщених осіб»
Відеодокументація фотоперформансу, 15’42’’, 2020
Акція відбувалася на пляжі Балтійського узбережжя за участю краківського театру Teatr52Hz, що виконував роль глядачів і одночасно роль кордону, який пересувався, щоразу витискаючи втікача. Утікач, біженець, переміщена особа (у режимі безперервності) прокладає собі маршрут кудись у невідоме, намагаючись збудувати нове життя десь поза домом.
Робота художниці полягає у виході зі статистики та геополітичних міркувань і в спробі стати поруч із постраждалим від цих територіальних змін і переміщень. Переміщені особи. Куди? Як? Які умови супроводжують ці переміщення? Самі запитання. Людина, що втратила дім, — переміщена в невідомість.