Щербенко Арт Центр презентує проєкт Лії Достлєвої та Андрія Достлєва Black on Prussian Blue, який є продовженням їхньої роботи з темою колективних травм. Цього разу в центрі уваги митців знаходиться Друга світова війна, побачена очима солдата Вермахту, і погляд винуватців на окуповані ними землі. У проєкті представлені реконструкції аматорських фотографій з альбомів цього солдата, відтворені за допомогою землі, а також відео і копії архівних зображень.

Під час резиденції у Відні автори натрапили на великий родинний фотоархів, що належав солдату, який служив у Люфтваффе. Власник архіву брав безпосередню участь у більшості знакових подій Другої світової, тож усі вони були у цих альбомах, дбайливо датовані і підписані. Примітним також було те, що окупована Західна Європа — Бельгія та Франція — була представлена переважно гарними краєвидами, архітектурними пам’ятками і приголомшливими пейзажами. А Польща, Україна, Білорусь — фотографіями землі. Ґрунт, багно, болото, розбиті земляні дороги зазвичай займали щонайменше дві третини кадру, в той час, як будинки і дерева тулилися десь вгорі, далеко від фотографа.

Чи можна сприймати ці зображення як втілення погляду винуватця? Чи вони відтворюють сприйняття агресором щойно підкорених земель як виключно ресурсу, позбавленого суб’єктності та й навіть естетики? Чи це було свідоме рішення фотографа опустити очі і таким чином уникнути споглядання насильства, наприклад, сцен Голокосту, який його військо принесло на ці землі?

«Щоб показати цей погляд на східноєвропейські землі через оптику винуватців, ми відтворили фотографії окупованих територій, викладаючи їх власне землею на білому папері. Земля у цьому

проєкті стає символом того, через що відбуваються війни, і водночас є присутньою у дуже буквальному, фізичному сенсі. Натомість блакитні плями замість неба відсилають до слідів, що залишилися після газу Циклон-Б в газових камерах», – Лія Достлєва та Андрій Достлєв.

Лія та Андрій є фіналістами конкурсу МУХі 2019, де вони представили роботу «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор» з дослідженням механізмів постпам’яті та подальшого прояву травматичних подій минулого на побутовому рівні. Натомість новий проєкт зосереджується на оптиці винуватця, того, хто чинить насильство і спричиняється до появи колективної травми.

«У більшості своїх проєктів Лія Достлєва та Андрій Достлєв повертаються до теми пам’яті, таким чином рефлексуючи стосовно подій сьогодення. З плином перебігу історії ми неодноразово ставали свідками прецедентів повторення подібних сценаріїв чи аналогічних помилок. Досліджуючи суміжні події, накладаючи їх одна на одну та часто використовуючи обумовлені контекстом об’єкти (у Black on Prussian Blue таким є земля), митці багатошарово репрезентують питання з детальним урахуванням обставин місця, часу, ситуативних учасників. Це завжди провокує до комплексного занурення у тему та віднаходження нових відповідей на відкриті питання», – кураторка Марина Щербенко.