Проект «Час полотна» розглядає існування в часі самого полотна, котре ще не стало носієм для втілення авторського задуму, і реальність котрого не вичерпується цією авторитарною стратегією презентації. Насправді саме полотно, навіть ставши картиною, має певну власну суб’єктність, котра притаманна предмету в реальному просторі, де існує своя система відносин та подій. Скажімо, та сама картина вдень і вночі може виглядати фундаментально інакшою, а отже маємо подію поза концепцією художнього твору.  Проект намагається прослідкувати за такими подіями, спробувати визначити їх ідентичність як ідентичність самого полотна.

Задля максимальної уваги до змін полотна в часі обрано період, коли воно ще біле, вільне від авторського редагування. З полотном в цей час відбуваються події: зміна освітлення, сонячні відблиски чи комахи, що випадково сіли на нього стають документацією хронології подій довколо полотна. Ці незначні й малопомітні моменти є переважно циклічними, такими, що здатні повторюватись, тож вони не стільки створюють відчуття тяглості часу, скільки описують спосіб його відчуття, як повернення.

Більш очевидним таке повернення стає у відеопроекції, котра відображує тінь від вентилятора на полотні, що створює враження руху в постійному повторі, подібно до метронома. Але й статичні полотна – імітації стають довільною фіксацією певної миті, штучно обраної із безперервності циклічного часу.

Сукупна уявна тривалість таких штучно визначених моментів створює ілюзію цілісної картини подій довкола полотна, стає їх документацією, візуалізованим часом полотна. Це проект про бекграунд картини, котрий здебільшого залишається непоміченим та маргінальним, проте має власну автентичність.