Проект Марії Прошковської в рамках FUTURA Open studios 

Сьогодні анорексія вважається найбільш смертельним психічним захворюванням, відсоток летального результату від якого коливається від 15 до 25%, а кількість хворих за останні 5 років збільшилася в 10 разів і випадки захворювання серед 10-11 річних підлітків уже давно не вважаються рідкістю. Одна з російськомовних спільнот, яке пропагує і культивує екстремальну худобу, має 4 мільйони підписників, і їх кількість постійно зростає. Це не дивно, адже звідусіль нашу свідомість гвалтують яскравими, однозначними, дуже конкретними образами, які не залишають місця для маневру: необхідність бути ідеальним вже не привілей кіно зірок; вона дісталася в малометражні квартири, університети і школи, вона руйнує життя людей, а найстрашніше – дітей.
Є багато факторів, які усьому цьому сприяють і, безсумнівно, неправильним було б назвати тільки один, але хотілося б все-таки зупинитися саме на внутрішній необхідності сучасної людини відповідати ідеалу, тому самому ідеалу, який віддаляється в міру наближення до нього. Глянцеві журнали, таблоїди, фешн-індустрія, соціальні мережі пропонують надмірно критичне ставлення до себе та свого зовнішнього вигляду, до того як виглядають оточуючі, телезірки, модні блогери. Ми вже звикли акцентувати на цьому підвищену увагу, обговорювати, захоплюватися, шукати недоліки. Людей, які страждають на анорексію, часто засуджують, звинувачують в тому, що вони дурні, і їм просто нічим зайнятися в житті, їх не розуміють і не приймають.
Вивчаючи природу виникнення анорексії художник не може бути об’єктивним так, як той, хто пережив подібний розлад харчової поведінки і до сьогоднішнього дня знаходиться в стані постійної боротьби з собою, але в той же час цей проект про почуття, відчуття і його основна місія – змістити фокус із засудження на розуміння. Оскільки близько у  97% випадків на Anorexia Nervosa хворіють жінки, дівчата і дівчатка різного віку, як і сама мисткиня – проект був зроблений дуже фемінним, це щира розповідь багатьох жінок про те, що і навіщо вони пережили, або переживають, і післямова художника. Це проект про почуття різного типу: про почуття гордості і радості, про гіркоту і розпачі, самобичування, заздрості, сором, страх, самотність, про пошуки допомоги і спроби повернути себе. Це проект про те, що відчувають жінки по відношенню до своєї зовнішності в сучасному світі і як сильно доводиться мімікрувати, щоб не бути засудженою собою і оточуючими.
«Гордість» – міні виставка фотографії, спроба осмислити естетику Anorexia Nervosa, задати собі питання, які насправді почуття переживає глядач, дивлячись на ці зображення. (Всі зображення взяті з відкритих джерел або перезняті з екрану комп’ютера і не порушують авторських прав).
«Сором» – абстрактні роботи в змішаній техніці, виконані на аркушах з чеської кулінарної книги 1960 року. Кожна робота – беззвучний крик, візуалізація відносин з навколишнім світом і їжею крізь призму анорексії.
«Гнів» – перформанс, де жіноче тіло представлено як матеріал для роздумів про те, що сьогодні означає бути жінкою і чому значення «бути голою» і «відчувати себе голою» вже, можливо, не мають такої великої різниці. Перформанс виступив в ролі свого роду терапії для мисткині і послужив акцією проти звичного самобичування, яким займаються мільйони жінок по всьому світу.

Особлива подяка за допомогу при підготовці проекту:
Еріка Комендант
Наталія Наумова
Леся Линдова
Єлизавета Птиця