Над проєктом «Слова ледь голосніші за ніч» Олег Дімов почав працювати у 2022 році, ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Звісно, відтоді в нашому житті багато що змінилося. Війна травмує нас назавжди. Війна забирає. Ми хоронимо рідних, близьких і сусідів. Ми боронимо наші цінності й землі. Та ми втратили безтурботність і легкість буття. Жахіття, які принесла в наше життя війна, постійно супроводять нас, хоч би де ми були і хоч би що ми робили.

Проєкт «Слова ледь голосніші за ніч» — про постійний і неперервний розвиток життя, його витривалість і стійкість у часі, попри війну. Дімов звертає нашу увагу на здатність людини та спільноти продовжувати життєдіяльність, долаючи труднощі, страхи і втрати, зберігаючи цінності й сутність. Адже нам так важливо втримати сталість і безперервність існування на культурному та соціальному рівнях.

Уже в самій назві проєкту Олег Дімов нашаровує глибокі сенси. Слово в біблійному значенні — то потік думки, яку неможливо стримати, яка слугує джерелом для створення нового. Думки, яка є початком життя. Думки, яка дзвенить, як ніч. Але також ми ніби відчуваємо заборону чи страх (або те і те) бути думці виразною, голосною і чіткою. Тиша, темрява, шарудіння і холод наповнюють наші легені й породжують неспокійну думку вночі. Тут ніч є метафорою складного періоду життя, у який нас затягує війна і неминучість її мороку.

Назва проєкту — то рядок з поезії художника: «Слова ледь голосніші за ніч». Між «слова» і «ніч» — уся напруга, дзвінкість і потенціал мови, який художник використовує у своїх мистецькій практиці й поезії. Поезія і фотографія в Олега Дімова — немов паралельні виміри особистого, яке потрібно оприлюднити, щоб мистецтво відбулося:

Тільки коли закриваю обличчя,

Слова ледь голосніші за ніч.

Допоможи мені, Боже…

До проєкту «Слова ледь голосніші за ніч» обрано кілька серій, які художник створював упродовж 2022–2024 років: «Інший краєвид», «Ніч», «Ранок», «Плями» і «Час, коли мене немає вдома». Роботам із цих серій властива нюансована складність. Дімов проявляє унікальну здатність вхоплювати настрій місця і часу, що робить його мистецьку практику актуальною та глибоко резонансною. Пейзажі тут є рефлексивними й інтроспективними. Художник пропонує нам зануритися в емоційну глибину сучасного українського життя, таким чином відтворюючи універсальний людський стан під час війни.

Зображені в серії «Інший краєвид» пляжні пейзажі з першого погляду породжують змішані тривожні відчуття. Дімов майстерно створює моменти екзистенційної самотності, використовуючи дрібні архітектурні елементи, підкреслюючи контрастні тіні, заливаючи чистим кольором небо і свідомо видаляючи море. Порожнеча й нерухомість у цих морських, але без моря, пейзажах вказують на наративи, які перебувають за межами видимого, спонукаючи нас до важливих роздумів. Чітко окреслений край обрію «Інших краєвидів» невипадково спричинює відчуття напруги і неспокою. «“Інший краєвид” — це одеські мотиви, повʼязані з пляжами, а оскільки я — одеський митець, це моя спроба висловлюватися на тему тієї небезпеки, яка чекає на нас зі сторони моря, — зауважує художник. — У цій серії було свідоме вилучення моря. У кожному пейзажі я витер море як плями, яких не існує».

У наступних серіях Олег Дімов так само спонукає нас до роздумів про сприйняття і вплив середовища під час війни. «Ніч» — це цикл фотографій, які одразу наповнюють відчуттям неминучості та тривоги. Художник тут поєднує світлини міських пейзажів з людьми і без людей. У сценах із людьми фігури здаються вирізаними зі світу, що їх оточує, і, незважаючи на близькість одна до одної, вони не взаємодіють, створюючи натомість атмосферу відчуженості. Ці світлини наштовхують на роздуми про місце індивіда в сучасності та про пошук особистої ідентичності.

На міських просторових пейзажах зображення будинків із тотально порожніми темними вікнами підсилюють ці відчуття. Художник розмірковує тут на тему дому, яка сьогодні стала надзвичайно болісною для українців. Через óбрази будинків Олег торкається питання відчуженості та повернення, яке для багатьох перетворилося на «вічне і неможливе». Непохитність будинків символізує стійкість і мужність, яка так необхідна нам, щоб протистояти все новим і новим викликам.

Ніч. Відсутність вітру.

Дощ під час завмерлого часу.

Обирай, що першим пригадаю зрання.

Митець навмисно задає експресивну, але затиснуту напругу на світлинах серії «Ніч». Зйомка відбувалася вдень, коли місто залите світлом. Проте завдяки авторській обробці фотографій Дімов створює такий межовий стан, ніби в деяких роботах перегукується естетика ранку і ночі. «Ранок як продовження ночі. Така варіативність наших станів. Це, по суті, хоч і різні, однак доволі схожі проміжки часу», — зазначає художник.

Після ночі завжди настає ранок. Ранок — це також особливий час доби. Та, на відміну від ночі, ранок символізує пробудження, оновлення і початок. Світ наповнюється мʼяким світлом, яке поступово проявляє його кольори. Дімов фотографує дерева, але не редагує ці світлини, залишаючи їх «незайманими». Ранок є перехідним періодом між ніччю і днем: від темряви до світла, від тиші до шуму, від спокою до руху. Відчуття свіжості й оновлення, народження нового дня чи навіть етапу. Саме енергію цього переходу і передає тут митець. Олег нагадує нам про циклічність життя, адже кожен наш день вартий стати частиною історії, хоча б нашої особистої історії буття.

Мiсцем поступались

Пошепкам далеким

Мовчазнi дерева.

Скутість, тиск і нестача кисню — відчуття, які застають нас зненацька серед дерев, залитих мʼяким ранішнім світлом, коли ми дивимося на світлини серії «Ранок». «Мені здається, що ці дерева, які я постійно фотографую, їхні коріння, ці нічні будинки і їхні фундаменти — це про те, що не дає змоги взяти і поїхати. Тут знову-таки ця абстрактність слів, ця нечітка змістовність, але вона апелює до складності сьогоднішнього життя в Україні. Чи можемо ми поступатися місцем? Чи може дерево поїхати з країни? Що буде в такому разі з його корінням?» — пояснює художник символізм у своїх роботах, який спонукає нас до внутрішнього діалогу.

Ліричність Дімова досягає апогею в його наступній серії «Плями». Це розповідь про «історію світла», яке навмання вириває із загального шматок і робить його вартим нашої уваги. Чи то освітлений шматок першої весняної зелені, чи то червоні тюльпани, чи то випалена російським снарядом трава — пляма з попелом. Художник уміло використовує центричність композиції, акцентуючи світлові плями. Тут світло відіграє роль символу прозріння. «Пам’ятаю лютий місяць, нестерпна зима, а потім неочікувано почалася весна. Перша весна після вторгнення. Було порожнє місто. Ми регулярно прогулювалися в парку, навпроти якого я живу, і там почала рости ось ця трава. Вона росла шалено, так би мовити, трава, до якої нікому немає діла, за якою ніхто не доглядає. Трава ніби відчула свою останність, цей останній подих. Начебто вона використала свій шанс вирости останній раз перед вибухом, коли вона буде знищена», — згадує художник.

У своїх роботах Олег Дімов часто порушує тему ностальгії за минулим і втраченим. У серії «Час, коли мене немає вдома» через обʼєктив Дімова ми зазираємо в порожню кімнату. Та чи справді цей стан — порожнеча? Адже все продовжується, час органічно плине, сонячні промені рухаються по підвіконню, лягають полосами на стільницю, занурюються в чашку із залишками ранкової кави, переливаються на тюлі… У серії «Час, коли мене немає вдома» взаємодія світла і тіні відіграє ключову роль, світло не просто освітлює деталі кімнати, а ніби увиразнює тишу спустошеності й усамітнений характер обстановки. Ці роботи відображають сум за часом, що минув, за можливістю, яку не використано, підкреслюючи несталість людського досвіду.

Олег наважується говорити про час, про його тяглість, не згладжуючи óбразів і не приховуючи символів. Він говорить про час, тоді коли його цінність дорівнює цінності життя. А в проєкті «Слова ледь голосніші за ніч» митець запрошує нас до розмови: про політичний час, про час консолідації спільноти, а також про час смутку, час пробудження, час забуття. Для мене Олег Дімов — художник, який провокує нас бути щирими з самими собою, бути справжніми і розширювати свої особисті межі, попри зовнішні обставини. «Інтуїтивне дає змогу миттєво створювати ізсередини себе», — зауважує Олег під час нашої з ним розмови. У цих словах я чую порив творчої свободи і знаходжу для себе відповіді, як художникові вдається зафіксувати й виразити унікальний український досвід, зробивши його доступним і зрозумілим для широкої авдиторії.

Марина Щербенко, 
Кураторка проєкту