Я пам’ятаю усіх своїх вчителів – тих, у кого впродовж дванадцяти років (Республіканська художня середня школа ім. Т. Г. Шевченка та Київський державний художній інститут, нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) навчався безпосередньо, і тих, чия творчість буда особливо близькою. З-посеред останніх – не лише сучасники, а й видатні майстри минулого.
Чи бачив на той час роботи Пінзеля, чи, бодай, репродукції з них? Платон Олександрович Білецький у своїх нарисах з історії українського мистецтва, які вийшли друком 1981 року, пише про нього як про такого, хто перевершував решту скульпторів доби бароко.
Його присутність у проекті «Присвята» – невипадкова, адже поряд з ним – Микола Стороженко з його програмною бароковістю. Згадую атмосферу постійного творчого експерименту, що панувала у його майстерні напочатку вісімдесятих – такою вона залишається досьогодні. У цьому я пересвідчився, побачивши останні поставновки художника
Щойно повернувшись зі Львова, де вкотре зайшов поглянути на оригінали Пінзеля, був вражений збіжністю форм, фактури, світобачення. Так народилася ідея проекту, який завершує мій «Академічний триптих»: «Гризайль» (2011 р.), «Подвійна оголена натура» (2012 р.), «Присвята» (2012 р.).
«Присвята» – декларація моєї вдячності учителю, який навчив не лише фаху, а й мисленню, почуванню, відношенню до світу та самого себе.