Наприкінці травня відомий ужгородський художник Павло Ковач (старший) представив в Щербенко Арт Центрі (Київ) нову персональну виставку «Реалізм і реальність». Проект міститив низку компонентів: фотографії, залиті шаром силікону, контурний малюнок мозаїки з «пронумерованими» персонажами, медичні унаочнення, відео-перформанс… та серію живопису олією на полотні.

Збираючі складові експозиції, художник звертається до трьох особистих спогадів-вражень, які врешті-решт об’єднує у цілісну тему-запитання. Це враження від перегляду репродуції мозаїки Чімабуе «Побиття немовлят» в альбомі з історії італійського монументального мистецтва. Це діалог із авангардисткою Ольгою Розановою та її серією супрематичних ілюстрацій до поетичної збірки «Вселенська війна» О. Кручьоних. І – несподівано – спогад про передавання приміщення УНУ Мукачевській греко-католицькій єпархії та демонтажу університетських медичної та хімічної лабораторій.

Три «історії», три «документальних факти» – як їх називає Павло Ковач – були покладені ним в основу вибудовування логіки власного проекту. Він звертається до питання співвіднесення «мистецтва і страждання», можливості митця творити під час та/або на тему війни, перетворювати страшну, болісну реальність на нову – художню. Чімабуе, що завершував середньовічну традицію умовного, декоративного зображення страждань. Ольга Розанова, яка у формі супрематичного колажу транслювала поетичні образи війни, що лякають та захоплюють водночас. І невідомий художник, що виробляє академічні макети внутрішніх органів. Усі вони створюють свою реальність, в яку вірить глядач і зіставляє з тим, що говорять йому історія, мас-медіа чи особистий досвід.

«І якщо війна не метафора, не абстрактна тема, а кожноденна реальність з інформаційними меседжами, фейковими новинами у формі “распятого мальчика”… і в дійсності торкається сотні тисяч родин, які реально переживають за своїх рідних та близьких! По суті, неосмислене минуле завжди буде “шкіритись” в настоящому!?» – запитує Павло Ковач.