Флешбек

20.10.2011 – 08.11.2011

Опис

Валерія Трубіна – талановитий художник-пейзажист, народилася в Україні в 1966 році. Навчалася в Київській Художньої Академії. Почала свій творчий шлях в групі Паризька комуна кінця 80-х початку 90-х років. Сьогодні вона живе і працює в двох країнах Україні та США, а її виставки проходять по всьому світу …

Романтика і духовність її картин викликає позитивні емоції. А від споглядання пейзажів, написаних наче аквареллю, отримуєш естетичне задоволення. Про свою виставку «Флешбек», про те що її захоплювало і надихало в роботі над цією серією художниця розповіла нам напередодні відкриття:

«Я сприймаю живопис, як миттєві спалахи. Те що мене вражає, це дуже швидкоплинне враження, що дає початковий поштовх, який йде посилом для створення роботи. Враження дуже сильне, але дуже короткий, його не можливо аналізувати, його не можливо якимось чином вербалізувати. Коли я починаю роботу, мені доводиться повертатися назад в свою пам’ять і регенерувати те перше враження, яке наштовхує на подальшу дію. Ті образи, які виникають, спливають в пам’яті свідомості з минулого, якщо розглядати лінійний час «минуле-сьогодення-майбутнє» це всього лише дуальність нашої свідомості, дуальність нашого розуму, якому так зручніше. Ми не можемо сприймати світ цілісним, ми сприймаємо його короткими відрізками, спалахами. Але є якесь внутрішнє повернення, константа, яка завжди дозволяє повернуться в будь-яку точку минулого, майбутнього, теперішнього, адже насправді немає ні минулого, ні майбутнього, ні сьогодення, все є одна реальність і ми всі прагнемо до неї.

Мені захотілося дослідити цю область, повернуться до константи, до внутрішнього стану сталості, яке все одно висмикує нас з сприйняття навколишнього світу, і картини, які будуть представлені на моїй виставці «Флешбек» пов’язані саме з цієї дослідницької захопленістю.

Флешбек- це до того ж лінгвістична гра слів. Флешбек можна перевести дуже по різному. Дослівно – це «спалах назад», тобто десь ззаду. Але в той же час, що таке «позаду» – назад, це не за спиною, це швидше за все внутрішній спалах, я б сказала, це як спалах внутрішнього сприйняття, дуже тонке відчуття, яке розуму зрозуміти складно. Розум мислить іменами, категоріями, об’єктами, а мені хотілося трошки розчинити об’єкт в своєму сприйнятті на цьому рівні. Хоча я все ще відштовхуюсь від об’єкта і спостерігаю пейзаж, цей пейзаж вже сприймається мною через іншу призму, через внутрішню зупинку, зупинку глибоко внутрішнього простору, через сприйняття ментального, а більш глобального, тобто не тілесного, несприйняття очима, не сприйняття розумом , а саме сприйняття на рівні відчуттів. Ми говоримо «світ дано нам у відчуттях», а відчуття, про які я говорю, настільки тонкі, що розпізнати їх буває важко, і не тільки розпізнати, а складно зловити. Наш розум не може сконцентруватися на них, і все, що можливо зробити, це «заморозити» їх. І ось живопис – він заморожує фрагмент цього тонкого відчуття і утримує його, тоді розум змушений його споглядати і в процесі споглядання розшифровувати. »