Звернення української художниці Валерії Трубіної до жанру пейзажу означає певну соціальну і філософську позицію художниці: повернення в світ природи як відхід від повсякденності. У суспільстві, мимоволі досягає критичної швидкості життя та інформаційного потоку, окремій людині все ж під силу зробити в самому собі тиху революцію, вимкнути хоча б на час з цього потоку. І це не так вже й складно – досить зробити крок в сторону.

Валерія Трубіна – невтомна мандрівниця, яка шукає і всюди знаходить свої «Таємні сади» – приховані від інших прекрасні місця, які переповнені тишею. Її картини зберігають цю тишу. Це її спогади про ті простори, які поки не займані руйнуванням в результаті непереборного людського бажання управляти природним оточенням.

Картини Трубіної ще раз підтверджують, що персональні творчі історії сьогодні переконливіші, ніж дотримання вже практично не існуючого мейнстриму або контексту. Відтворення природи для автора перетворюється в її осягнення через медитацію. Сприйняття об’єкта безпосередньо пов’язано з уявленням людини про себе самого, в особистому баченні людина набуває справжню ідентичність.

Свої чуттєві враження автор знімає на полотні і приваблює глядача всередину створеного простору, пропонуючи йому випробувати власне емоційне переживання. Тема експлуатації краси природи, здавалося б, давно вичерпана, але «Таємні сади» Трубіної – це нове місце для приватного переживання і медитації.