Цикл «Свідків» – логічне продовження наскрізного антропологічного дослідження. Людина як відображення епохи – ця тема проходить крізь усю творчість Віктора Сидоренка. Його цікавлять специфічні деформації свідомості та облич людей, перемелених «жорнами часу» (так називався один із знакових проектів) – жорнами державної системи та політики. Яким би не був устрій – радянським, посттоталітарним, або часом запізнілого становлення національної держави і самосвідомості. Своє дослідження художник починав з рудиментарних явищ тоталітарного менталітету, потім був етап препарування постутопічного інтелекту техногенного суспільства. Від глобальних проблем Сидоренко приходить до іншої проблематики – вона стає все ближче і ближче до безпосередньої соціальної реальності. У тому історичному моменті, в якому ми зараз знаходимося, завдання художника-антрополога ускладнюється – він вловлює відбиток живої та неоднозначної історії на обличчях її реципієнтів, спостерігачів і учасників – і ті, й інші є свідками.

Займаючись історичними дослідженнями свідомості, Сидоренко вдавався до ретро-проекції сьогодення – особи сучасників стилізувалися так, що вони здавалися людьми з минулого. Зараз від цього «наведення патини» художник відмовився: від застиглості, маскоподібності персонажа минулих серій він переходить до образів, жвавих подій, з відбитком справжнього, свідками якого їм довелося опинитися. Після цього досвіду – маска перетворюється на обличчя. Після цього досвіду – маска перетворюється на подобу. Персонажі ніби застигають в лихолітті, в ситуації «так було і буде завжди». В одвічному і жорстокому ладі речей історія продовжує вимагати своїх жертв. Художника ніколи не цікавили «видатні особистості»: історію повільно, але вірно рухають вперед анонімні гвинтики системи. Якщо вже називати речі своїми іменами – її «біоматеріал», «компост», homo sacer – так Джорджіо Агамбен називає цей казус давньоримського права. «Людина священна» могла бути вбита просто так і ким завгодно – і донині ця випадкова жертва є цементом соціальних взаємин.

Ловлячи напружений і тривожний погляд персонажів з циклу «Свідки», «перекреслених» кольоровими смугами, глядач приходить до висновку, що відбулося щось, про що вони хочуть повідомити – щось більше, ніж хроніка подій і стихійний реактивний надрив громадськості з його безпорадними формулюваннями дійсності, існує глибший підтекст образів. Ми часто чуємо про безкарність винних у влаштованій катастрофі. Але для нас, спостерігачів цієї катастрофи та її наслідків, акт покарання вже здіснений в реальності. Нам необхідно визнати свою вразливість і перейти зі стану «тривожних» спостерігачів у стан присутніх свідків. Саме до цього підштовхують герої проекту. Не покривати дійсність риторикою безнадійності, а приймати участь у справжній (не ритуальній) реальності. Відкриття цієї незручної істини є основним екзистенціальним переживанням сьогодні. Однак, ми все ще перебуваємо в якійсь сомнамбулічній стадії – тиха, «гібридна» війна забирає своїх жертв, а ті, кого це не торкнулося безпосередньо, намагаються абстрагуватися від цього факту подій… 

Сидоренко завжди вдавався до атрибутів уніфікації своїх персонажів. Але тут його персонаж виходить з минулих порядків, де символом homo sacer виступає нагота черепа, що зтирає індивідуальність людини, а процедура гоління – це приготування до «жертвопринесення», позбавлення людського життя його цінності. Історичний відрізок, на якому судилося існувати цим молодим людям, охарактеризувати досить складно. Ми знаходимося в ситуації «тут-і-тепер» і переживаємо її емоційно. Поки немає історичної дистанції, яка все розставить по своїх місцях. Але є відчуття значущості, драматизму і суперечливості моменту: показової заклопотаності й справжньої байдужості до загибелі людей – з одного боку, але з іншого – відкриття своєї вразливості, здатності зустрічати подію віч-на-віч, не проективно, а усвідомлюючи себе, свою присутність у цій реальності.

Що відбувається з нами – фрустрація, внаслідок примирення зі своєю безпорадністю перед інерцією минулих схем (патернів) сприйняття. Ідея «Свідків» – це перехід від фрустрації до уважності та концентрації в точці присутності. Присутності в тій реальності, яку ми не бажаємо або не готові приймати, але час не дає нам іншого вибору…

Вікторія Бурлака