Міжнародна експертна комісія «Щербенко артцентру» оцінила подані заявки від українських художниць та художників. За результатами обрали 10 фіналістів конкурсу, чиї роботи вже у листопаді презентують на виставці у просторі M17 Contemporary Art Center.
До списку фіналістів увійшли: Настя Діденко (Київ), Юлія Захарова (Київ), Олександра Кадзевич (Одеса), Олена Ковач (Луцьк / Краків), Ольга Кузюра (Мостиська / Львів), Зоя Лактіонова (Маріуполь / Київ), Анна Мананкіна (Харків), Павла Нікітіна (Київ / Брно), Олександр Сіроус (Харків / Київ), Марія Стоянова (Київ).
Як повідомляє «Щербенко артцентр», виставка буде доповнена паралельною форум-програмою, де буде презентоване дослідницьке видання, присвячене історії конкурсу.
МУХі – це поліфункціональний проєкт, спрямований на послідовну і тривалу роботу з підтримки українських художниць і художників на етапі їхнього становлення.Назва МУХі є абревіатурою від «Молоді Українські Художники». Перша виставка МУХі була презентована у 2009 році в Боттега Галереї. У 2021 році проєкт буде реалізовано увосьме.
Киевский Щербенко Арт Центр открыл прием заявок на конкурс для молодых украинских художников МУХі. В этом году десять финалистов конкурса станут участниками групповой выставки, которая пройдет в ноябре—декабре 2021 года в пространстве M17 Contemporary Art Center.
Победитель получит 40 тысяч гривен и возможность реализовать свой проект в галерейном пространстве Щербенко Арт Центра в 2022 году. Чтобы принять участие, нужно подать от трех до пяти концепций проектов с визуальным сопровождением. Прием заявок продлится до 30 апреля. Подробности — по ссылке.
Конкурс МУХі создан в 2009 году по инициативе основательницы и куратора Bottega Gallery и Щербенко Арт Центра Марины Щербенко. Это второй по величине из подобных конкурсов в Украине, после Премии PinchukArtCentre. Его цель — поддерживать молодых художников и открывать новые имена в украинском современном искусстве.
Щербенко Арт Центр объявлил о начале приема заявок на участие в конкурсе молодых украинских художников МУХі2021. В этом году 10 финалистов станут участникам групповой выставки, которая состоится в ноябрь-декабре 2021 года в пространстве M17 Contemporary Art Center. Больше информации по ссылке.
Победитель конкурса получит денежную премию в размере 40 000 грн и возможность реализовать собственный проект в галерейном пространстве (или под эгидой) Щербенко Арт Центра в 2022 году. Также международная экспертная комиссия выберет двух призеров, которые получат премии в размере 15 000 грн и институциональную поддержку в реализации собственного выставочного проекта.
Дедлайн – 30.04.2021.
Для участия в конкурсе необходимо заполнить анкету.
Условия участия в конкурсе:
вы должны быть гражданином / гражданкой Украины;
вам должно исполниться 21 год на момент подачи заявки;
если вы уже были финалистом МУХі, вы не можете повторно участвовать в конкурсе.
МУХі – это полифункциональный проект, направленный на последовательную и длительную работу по поддержке украинских художниц и художников на этапе их становления.
Щербенко Арт Центр оголошує старт прийому заявок на участь у восьмому конкурсі молодих українських художників МУХІ 2021.
Загальний призовий фонд конкурсу МУХі 2021 – 70 000 грн. Переможець отримає грошову премію – 40 000 грн. та можливість реалізувати власний проєкт у галерейному просторі (або під егідою) Щербенко Арт Центру у 2022 році.
Також міжнародна експертна комісія обере двох призерів, які отримають грошові премії у розмірі 15 000 грн. та інституційну підтримку в реалізації власного виставкового проєкту.
Десять фіналістів конкурсу стають учасниками групової виставки, яка відбудеться у жовтні-листопаді 2021 року у просторі Центру сучасного мистецтва М17.
Дедлайн подачі заявок 30.04.2021, 23:59. Для участі у конкурсі необхідно подати від трьох до п’яти реалізованих та/або нереалізованих проєктів з концепцією та візуальним супроводом (фото, відео, візуалізація).
В основі проєкту – конкурс, що проводиться за такими правилами:
участь беруть молоді українські художники віком від 21 року;
учасником може бути тільки громадянин або громадянка України;
фіналістів і переможців конкурсу обирає (з 2015 року – міжнародна) комісія експертів, до складу якої входять куратори, директори музеїв, арт-центрів, галерей, мистецтвознавці та художники;
художник може потрапити до складу фіналістів МУХі лише один раз.
МУХі – це поліфункціональний проект, спрямований на послідовну і тривалу роботу з підтримки українських художниць і художників на етапі їхнього становлення.
Назва МУХі є абревіатурою від «Молоді Українські Художники». Перша виставка МУХі була презентована в 2009 році в Боттега Галереї. У 2021 році проект буде реалізовано увосьме. Засновниця проєкту МУХі – кураторка і галеристка Марина Щербенко.
Партнерами-інституціями, у яких проходив конкурс МУХі до цього були Національний музей Тараса Шевченка (2019 та 2017 рр.) та Інститут проблем сучасного мистецтва (2015 та 2011 роки). У 2019 році конкурс отримав грант на фінансування від Українського культурного фонду за програмою «Навчання. Обміни. Резиденції. Дебюти.» (скорочено: Н.О.Р.Д.), а саме лотом «Дебюти».
С 7 по 30 апреля представители “Щербенко Арт Центра” проведут отбор участников для восьмого конкурса молодых украинских художников “МУХі”. Групповая выставка финалистов состоится осенью 2021 в центре “М17”.
Конкурс молодых украинских художников “МУХі” пройдет по результатам отбора работ в формате “опен колл”. По его результатам международная комиссия экспертов выберет финалистов и победителей конкурса. В состав комиссии войдут кураторы, директоры музеев, арт-центров и галерей, а также художники и искусствоведы, среди которых будут присутствовать Дарина Якимова, Ульф Хаусбрандт, Александра Гоменюк, Леся Хоменко, Гуннар Кваран и другие. В конкурсе смогут принять участие граждане Украины, которым на данный момент исполнился 21 год.
Общий призовой фонд конкурса составит 70 тысяч гривен. Победитель получит денежную премию в размере 40 тысяч гривен, а также возможность реализовать собственный проект в галерейном пространстве “Щербенко Арт Центра” в 2022 году.
Также международная экспертная комиссия выберет двух призеров, которые получат денежные премии в размере 15 тысяч гривен и поддержку в реализации собственного выставочного проекта. Десять финалистов конкурса также станут участниками групповой выставки, которая состоится в октябре-ноябре 2021 в пространстве Центра современного искусства “М17”.
Дедлайн подачи заявок — 30 апреля. Для участия в конкурсе необходимо подать от трех до пяти реализованных или нереализованных проектов, их концепции с визуальным сопровождением в виде фотографий или видео-материалов.
Подробнее о конкурсе “МУХі” можно почитать на официальной странице в Facebook.
Щербенко Арт Центр оголошує старт прийому заявок на участь у восьмому конкурсі Молодих Українських Художників МУХі 2021
Прийом заявок на конкурс МУХі 2021 розпочато!
Загальний призовий фонд конкурсу МУХі 2021 – 70 000 грн. Переможець отримає грошову премію – 40 000 грн. та можливість реалізувати власний проєкт у галерейному просторі (або під егідою) Щербенко Арт Центру у 2022 році. Також міжнародна експертна комісія обере двох призерів, які отримають грошові премії у розмірі 15 000 грн. та інституційну підтримку в реалізації власного виставкового проєкту. Десять фіналістів конкурсу стають учасниками групової виставки, яка відбудеться у жовтні-листопаді 2021 року у просторі Центру сучасного мистецтва М17. Дедлайн подачі заявок 30.04.2021, 23:59. Для участі у конкурсі необхідно подати від трьох до п’яти реалізованих та/або нереалізованих проєктів з концепцією та візуальним супроводом (фото, відео, візуалізація).
В основі проєкту – конкурс, що проводиться за такими правилами:
– участь беруть молоді українські художники віком від 21 року;
– учасником може бути тільки громадянин або громадянка України;
– фіналістів і переможців конкурсу обирає (з 2015 року – міжнародна) комісія експертів, до складу якої входять куратори, директори музеїв, арт-центрів, галерей, мистецтвознавці та художники;
– художник може потрапити до складу фіналістів МУХі лише один раз.
МУХі – це поліфункціональний проект, спрямований на послідовну і тривалу роботу з підтримки українських художниць і художників на етапі їхнього становлення.
Назва МУХі є абревіатурою від «Молоді Українські Художники». Перша виставка МУХі була презентована в 2009 році в Боттега Галереї. У 2021 році проект буде реалізовано увосьме.
Партнерами-інституціями, у яких проходив конкурс МУХі до цього були Національний музей Тараса Шевченка (2019 та 2017 рр.) та Інститут проблем сучасного мистецтва (2015 та 2011 роки). У 2019 році конкурс отримав грант на фінансування від Українського культурного фонду за програмою «Навчання. Обміни. Резиденції. Дебюти.» (скорочено: Н.О.Р.Д.), а саме лотом «Дебюти».
Засновниця проєкту МУХі – кураторка і галеристка Марина Щербенко.
Цього року до складу журі увійшли: Бйорн Гельдхоф (арт-директор PinchukArtCentre), Катерина Грегос (кураторка, письменниця та лекторка), Томас Деламарр (старший куратор Фонду Картье), Каті Ківінен (кураторка тимчасових виставок в музеї сучасного мистецтва KIASMA) та Влада Ралко (художниця).
Переможець Головної премії автоматично потрапляє до шорт-листа Future Generation Art Prize 2021. Роботу Яреми Малащука та Романа Хімея також представлять на виставці Future Generation Art Prize від PinchukArtCentre у межах паралельної програми Венеційської бієнале 2021 року.
Для конкурса молодых художников в этом году Щербенко Арт-Центр впервые обозначил тему — «Испытание границ», и это то, чего в работах оказалось не так уж и много. Границы известного, дозволенного, привычного практически не нарушаются даже в отношении выбранных медиумов и тем. По словам организаторов, на этапе отбора и уже в экспозиции проявился другой общий мотив, который создает дополнительную возможность диалогов между работами, — коллективные практики и память.
Фото: МУХі / молоді українські художники
Определенным импульсом для фокусирования на таких темах на открытии стал делегированный перформанс Станислава Холодных: 33 человека 3 раза прокричали фразу «Любовь до Смерти. Смерть — навсегда» и разошлись. По желанию художника, официальная документация не проводилась, и все, что осталось от проекта, — память или пересказы. Как и в хрестоматийных работах Сантьяго Сьерры и Тино Сегала, которые нанимали для своих перформансов людей для совершения простых, абсурдных или унизительных действий, участие в этом проекте было оплачено. Рефлекс обесценивать правдивость чего-либо, произнесенного или исполненного за деньги, и вопрос адекватного отношения к оплате художественных практик в обществе этот перформанс проявляет благодаря нюансу с оплатой участия.
Примечательно, что в этом году для пяти конкурсных работ из двенадцати так или иначе использовано видео — как самостоятельный медиум или часть инсталляции. У проекта Яремы Малащука и Романа Химея о техно-рейве «Схема» и своеобразном эскапизме – наибольший, по сравнению с остальными, акцент на эстетику видеоряда. Документальный фильм Петра Армяновского о музее в прифронтовой зоне перекликается с темой границы разве что в геополитическом смысле, а «Лесная песня» Алины Якубенко сфокусирована на пересечении мифического и реального — военнослужащие и люди в зоне конфликта блуждают по лесу, уподобленному потустороннему миру.
Фото: МУХі / молоді українські художники
Еще один документальный фильм принадлежит группе “Fantastic little splash“, темой для которого стала недостроенная советская гостиница «Парус» в Днепре. Без какого-либо дополнительного художественного вмешательства или высказывания, «Парус» сам по себе синтезирует множество тем: опустения, нереализованности, безразличия, безответственности, кризиса. Подобные размышления может спровоцировать любой другой недострой, но в случае с гостиницей в Днепре добавляется еще и тема коллективного воображаемого. На календарях, в арт-проектах и мэмах здание изображают достроенным и воспринимают едва ли не как полноценный символ города. Весь этот палимпсест из наслоенных тем препарируется при помощи подробного проговаривания и размеренного ритма видеоряда.
В отличие от предыдущих видео, проект Оксаны Казьминой допускает активное вовлечение зрителей: по центру стоит микрофон, а на экране, как в караоке, воспроизводится детская песня на слова Маршака «Из чего сделаны мальчики и девочки». Антитеза транслируемым стереотипам о гендере в зале — инфантильные фигурки из воздушного пластилина, форму которых легко можно было бы трансформировать, а части переставлять местами. Впрочем, зрителям трогать липаки нельзя, можно только петь о том, какими же должны быть дети. Вероятно, через пару лет будет тяжелее уловить иронию использования липак, которые из детской игрушки внезапно стали ещё и развлечением для офисных сотрудников, но проблема закостенелости стереотипов, сформированных в детстве, к тому времени точно останется.
Говоря о фотографии на выставке, проекты Полины Карповой и Антона Шебетко объединяет не только выбор медиума, но и фокус на собственной практике. «Отсутствующие» — фактически тот же проект, который был представлен на харьковской биеннале в этом году — серия фотографий Полины с видами города без людей. Подготовительный процесс поиска локаций для съемок, для которых эмоциональная связь художницы с человеком по ту сторону объектива была главной, постепенно перерос в своеобразную медитацию и сугубо личный эксперимент. Когда модель в кадре отсутствует, персонажем для художницы полноценно смог стать город и пространство.
Фото: МУХі / молоді українські художники
Проект «32» Антона Шебетко — подробная документация процесса работы автора. Помимо готовой фотографии, сразу же можно увидеть ее предшествующий кадр, почти такой же идеальный, но все же отбракованный. За ними — массив всех кадров, снятых во время фотосессии, переписку по поводу выбора кадра и фото того, как заряжается аккумулятор камеры. Селекция, случай, документальная природа фотографии и манипуляции с ней — ничего нового или существенного по этому поводу проект не сообщает, а только артикулирует очевидное.
Своеобразным визуальным аттракционом выставки оказался проект Александра Совтисика — огромные резные узоры из советских ковров на стенах, напоминают одновременно тест Роршаха, граффити и отдельные зеркальные элементы этнических узоров, которые вытканы на этих коврах. Если хочется оставаться серьезным и интерпретировать свободные ассоциации от увиденного, то изначально присущая и приумноженная художником декоративность работ позволяет кочевать из поля терапевтической практики монотонного труда в область работы с наследием — советским, семейным, национальным.
Еще одна работа, претендующая на монументальность за счет формата, — «Морфология войны» Светланы Бедаревой. Перемножение образов из средневековых бестиариев и современных атрибутов войны — основной принцип, использованный для ее создания. В техническом плане, исходное цифровое изображение легко масштабировать и конвертировать, но символ, получившийся в итоге синтеза скорее номинально им остается и не означает практически ничего, помимо тезиса о том, что человечество непрерывно порождает ужасное.
Фото: МУХі / молоді українські художники
«Морфология войны» Светланы Бедаревой
Персонификации бедствий и зла, подробно и тщательно воспроизводимые в средневековой культуре, были когда-то понятным знаком, триггером для определенной реакции или ощущения — страха, отвращения, беспомощности. Было бы действительно интересно отыскать, что в визуальной культуре сейчас способно достучаться до этих состояний в коллективном сознании, но работа остается в пределах пустого знака, а инертность визуального языка не справляется с количеством возможных толкований и импликаций, которые можно было бы извлечь из всего того архаического и варварского, что продолжает присутствовать в современном мире.
Последовательный в отношении техники и эстетики коллектива «EtchingRoom1» проект «Альбом» является ровно тем, что и ожидаешь увидеть от художниц, где бы ни находились их работы — на конкурсе, биеннале или персональной выставке. На огромных офортах в экспозиции выставки отпечатаны условные коллективные портреты — обезличенные и нет, а пространство вокруг них мимикрирует под условный кабинет чиновника. Вопросы границ личного в коллективном тут поставлены остроумно и саркастично, и в самой технике исполнения, отчасти, есть момент преодоления ограничений, которые свойственны классическому офорту. Некоторые листы, например, прокатывались в станке большое количество раз, а на отпечатках можно найти зеркальные отражения.
Фото: МУХі / молоді українські художники
«EtchingRoom1», проект «Альбом»
Фото: EtchingRoom1
Работа EtchingRoom1 из проекта Альбом
Еще одна графическая серия на выставке принадлежит Лии и Андрею Достлевым. Их проект артикулирует очень тонкое и личное переживание — стыд за выброшенную еду, из-за того, что в детстве приучали, что так делать нельзя. Этот маркер коллективной травмы сохраняется спустя много лет после трагедии Голодомора и проявляется даже на простом бытовом уровне. Каждый лист с графикой — документация того, что было выброшено в определенный день. Изображения дополнены фрагментами фотографий с пейзажами, ведь на ландшафтах невозможно найти следы случившейся в прошлом трагедии, в отличие от человеческой памяти. Всю сложную гамму эмоций гасит экспозиционное решение — посреди зала рассыпана земля. Такой неожиданно грубый символ и даже штамп, вызывает, скорее, отчуждение и сводит к минимуму процесс рефлексии в отношении работ и вслушивания в собственные переживания.
Вне зависимости от того, какие темы затронуты в работах номинантов этого года — личность, город, Голодомор, СССР, гендер, Леся Украинка, война, рейв — больше, чем заявленная тема конкурса, их объединяет бесконфликтность и осторожность. Без сенсаций и суеты художники препарируют то, что попадает в фокус внимания и чаще предпочитают документировать процесс, нежели высказываться или выстраивать художественный образ.
Фото: МУХі / молоді українські художники
Комната с проектом Лии и Андрея Достлевых
Выставка работ молодых художников, как, впрочем, и любое искусство, требует от зрителей особой чуткости и отзывчивости к талантливому и тому новому, что не вписывается в привычную систему координат. Повлиять на объективное восприятие может все, даже неловкость, возникающая из-за пустоты в зале, если вы оказались на выставке в одиночестве или холод, который подгоняет пройти все залы быстрее.
В тоже время, образы, которые встречаются на выставке финалистов конкурса «МУХи» зачастую поглощены собственной репрезентацией вне зависимости от выбранного медиума и экспозиционного решения настолько, что пропадает возможность воспринимать их серьезно. Речь не об идеалистичных ожиданиях, что художественные работы способны оказаться средством предчувствия или конструирования социальной реальности, но о степени сложности и разнообразия визуального языка, которых тут не хватает.
До 10 листопада в Національному музеї ім. Тараса Шевченка можна побачити виставку фіналістів конкурсу МУХі 2019 – своєрідний зріз того, що відбувається в молодому українському мистецтві тут і зараз.
Роботи Олександра Совтисіка
Історична пам’ять, рефлексія про події минулого, співіснування минулого і сьогодення – ці теми пронизують всю виставку. Деякі – безпосередньо, навіть болісно, деякі – по-естетськи, «чисто». Як, наприклад, зворушливий проєкт «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор» Андрія і Лії Достлєвих. Це серія фотоколажів з точними і тонкими заголовками – наприклад, «Черствий хліб», – і датою, коли була зроблена фотографія. Проєкт схожий на побутові замітки: протягом двох місяців художники документували їжу, яка у них залишалася, і яку вони викидали. З цієї документації зробили колажі, де поєднали світлини з фрагментами пейзажів як символом землі, яка перероджується, що б не відбувалося навколо.
Робота Андрія Достлєва і Лії Достлєвої
«Щоразу, коли я викидаю їжу, то відчуваю за це сором, – пишуть художники в тексті до роботи. – Ніяких логічних причин на це немає: я можу дозволити собі не з’їдати те, чого їсти не хочу, і цим не можна комусь допомогти або когось врятувати. Це просто залишки їжі на тарілці, але мені соромно. Ці почуття вкорінені не в моїй логіці, а радше в постпам’яті: в дитинстві бабуся розповідала мені історії зі свого життя, і серед них були спогади про Голодомор. І коріння мого сорому саме в цих історіях». Проєкт Андрія та Лії можна продовжувати нескінченно. Його легко продовжити на документацію 365 днів з життя сучасної людини, яка до сих пір не відрефлексувала минуле і не знає, як змиритися зі своєю генетичною пам’яттю.
Робота Андрія Достлєва і Лії Достлєвої
Рефлексією на події минулого та їхній вплив на наше сьогодення став відеопроєкт художника родом з Донецька Петра Армяновського під назвою «Народний музей Авдіївки». Куратор виставки та ініціатор конкурсу МУХі Марина Щербенко розповідає, що фільм присвячений не так одному персонажу, як місту і його музею. «Головний герой фільму – народний музей прифронтового міста Авдіївка, який став для жителів місцем, де оживають найдивовижніші ідеї і куди можна втекти від реальності».
“Народний музей Авдіївки”
«Авдіївська школа була наповнена веселим дитячим сміхом, – пише художник Петро Армяновський у пояснювальному тексті до проєкту. – Разом з вчителькою діти ставили «За двома зайцями», але виконували п’єсу дуже сучасно, у стилі хіп-хопу. До певного часу взагалі не відчувалося, що ми на лінії фронту, здавалося, це класна дружна школа в столиці. У якийсь складний репетиційний момент, коли ніхто не знав, що придумати далі, вчителька запитала: «Що ви хочете запам’ятати про цей час? Обстріли і підвали? Чи те, що ви разом змогли придумати щось цікаве?».
Роботи на виставці дивовижно перегукуються між собою, хоча їхні автори часто живуть у різних частинах України. Ідея Петра Армяновського про необхідність знайти тихе місце в складні часи буквально вторить відео Яреми Малащука і Романа Хімея «Присвячується молоді всього світу ІІ», присвяченому культовим київським рейвам «Схема», відомим далеко за межами України. Камера спочатку захоплює київську молодь у танцювальному екстазі в кіностудії ім. Довженка, а потім знімає майже статичні портрети героїв вже після вечірки. «Схема» стає для київської молоді також певною втечею від буднів (нагадаємо, «Схема» з’явилася в Києві 2014 року, після Революції Гідності).
Відео Яреми Малащука і Романа Хімея
Розмова про контраст і одночасну неймовірну близькість між минулим і сьогоденням – ключова тема виставки. Підкреслює це і сама локація – Національний музей Тараса Шевченка. «Вибір виставкових майданчиків у Києві для проєкту такого масштабу, як МУХi, невеликий, – каже куратор виставки Марина Щербенко. – Музей Тараса Шевченка розміщений дуже зручно – в центрі міста, сюди зручно дістатися. Також тут добре налагоджена внутрішня інфраструктура, працює кваліфікований персонал, який контактує і з нами, і з нашими гостями. Але виставкові зали в цілому зберегли антураж пострадянського музейного простору. Тому загальну експозицію ми побудували так, щоб підкреслити контраст між минулим і сьогоденням, а іноді стерти або заховати всі відмінності і нерівності». Серед інших тем, які турбують художників, – проблема гендерної рівності (у видовищному і концептуальному проєкті Оксани Казьміної), критика медіуму і фальсифікація реальності (наприклад у Антона Шебетка), травми війни – в відео Аліни Якубенко.
Кураторка виставки Марина Щербенко
Паралельно з виставкою триває освітня програма «Випробування меж». У її межах відбудуться зустрічі з художницею і членом експертної комісії Марією Куликовською, колекціонером Юрієм Когутяком, фахівцем у сфері інтелектуальної власності Анною Прохоровою та іншими героями.
17 жовтня у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилась виставка фіналістів конкурсу МУХі 2019. У музеї представлені роботи 12 художників, відібраних міжнародною командою експертів. Митці конкурсу працюють з різними темами, зокрема важливе місце займають дослідження авторів на території колективної пам’яті та національного наративу. Для художників також актуальна і критика основного медіума власної практики. Інші роботи, десакралізують предмети радянського побуту, актуалізують їх присутність в сьогоднішньому дні. Процесуальна складова низки проєктів стає істотною в контексті фрагментарності та незавершеності. Виставку буде доповнено паралельною освітньою програмою «Випробування меж».
Список художників фіналістів МУХі 2019: Пьотр Армяновський (Донецьк / Київ), Світлана Бєдарєва (Київ / Мехіко), Андрій Достлєв і Лія Достлєва (Донецьк / Познань), Оксана Казьміна (Київ), Поліна Карпова (Харків / Київ), Ярема Малащук та Роман Хімей (Коломия / Київ), Олександр Совтисік (Івано-Франківськ / Краків), Станіслав Холодних (Донецьк / Київ), Антон Шебетко (Київ / Амстердам), Аліна Якубенко (Київ), EtchingRoom1 (Київ), fantastic little splash (Дніпро).
Фото: МУХі / молоді українські художники
Робота Андрія Достлєва і Лії Достлєвої
