Проект «Монохромія» – про час та перцепцію: історичний час існування форм живопису та суб’єктивний сприймача. Досвід «споглядання» таких робіт відрізняється від того, як «читається» живопис, який щось зображає, і навіть від досвіду перегляду «традиційних» абстрактних робіт. Поверхня монохромної роботи позбавлена структури і членування. Немає того, що називається композицією колірних плям. Працює тільки чистий редукований колір, який вступає у складну гру взаємовідношень зі сприйняттям глядача. Верхній яскравий шар лише фіксує фінальний стан колірної площини, історію якої ми можемо прослідкувати на бічних ребрах роботи. Видимі й приховані шари кольору матеріалізують час створення картини, перипетії шляху, результат якого до кінця невідомий автору, але може бути ретроспективно прочитаним і пережитим глядачем. «Зроби так, щоб я міг з тобою говорити», – каже персонаж Моріса Бланшо.

Непереборна потреба висловитись, з надією, що буде встановлено зерно єднання. Недарма один із видатних представників монохромного живопису Йозеф Маріоні стверджує, що стосунки глядача із картиною – це особистий досвід людини.

І, нарешті, стара персидська притча, яку наводить у своїй роботі «Моя книга» Ів Кляйн, одна із найважливіших фігур в історії сучасного мистецтва та монохромного мистецтва зокрема: «Якось один музикант заграв на флейті. Але гра його полягала в тому, що він весь час тягнув одну і ту ж ноту. Так продовжувалося двадцять років поспіль, аж поки дружина не сказала, що інші музиканти видобувають зі своїх флейт безліч різних гармонійних звуків і навіть виконують чудові мелодії. «Чи не настав час, – сказала вона, – урізноманітнити твою музику?» Але «монохромний» флейтист відповів, що це було б помилкою. Адже він знайшов ту ноту, яку інші досі шукають».