Звернення української художниці Валерії Трубіної до жанру пейзажу вказує на визначену соціальну та філософську позицію художниці: повернення до світу природи як відхід від повсякденності. У суспільстві, що мимоволі досягає критичної швидкості життя та інформаційного потоку, окрема людина все ж має можливість здійснити в самому собі тиху революцію, відокремившись хоча б на деякий час від цього потоку. Це не так вже й складно — достатньо зробити
крок у сторону.

Валерія Трубіна — невтомна мандрівниця, яка шукає та всюди знаходить свої «Таємні сади» — від інших захованні прекрасні місця переповненні тишею. Картини зберігають цю тишу. Це її спогади про ті простори, яких поки не торкнулась руйнація в результаті непереборного бажання людини управляти природнім оточенням.

Картини Трубіної ще раз підтверджують, що персональні творчі історії сьогодні більш переконливі, ніж дотримання зараз вже майже не існуючого мейнстриму або контексту. Відтворення природи для автора перетворюється в її осягнення через медитацію. Сприйняття об’єкту безпосередньо пов’язано з уявленнями людини про себе, в особистому баченні людина набуває справжню ідентичність. Свої чуттєві враження автор відбиває на полотні та запрошує глядача всередину створеного простору, пропонуючи йому зазнати власного емоційного досвіду. Тема експлуатації краси природи, здавалося би, давно вичерпана, але «Таємні сади» Трубіной — це нове місце для приватного переживання та медитації.